Є в біографіях відомих українців певні деталі, про які обов’язково (на думку осіб, які складають програму підготовки до ЗНО) має знати кожен учень. Так, наприклад, багато з вас точно вчили напам’ять уривок з «Intermezzo» Михайла Коцюбинського або деталі викупу з кріпацтва Тараса Шевченка. Але чи розглядали ви колись біографії цих осіб з медичної точки зору? Якщо ні, пропонуємо вам дізнатись, на що хворіли видатні українці та українки.

1. Іван Франко і синдром Рейтера

 Про Івана Франка достатньо довго ходили чутки, нібито він не лише писав чуттєві вірші про кохання, але і мав достатньо делікатну венеричну хворобу. Митець дійсно мав ознаки системної патології з ураженням центральної нервової системи і суглобів кистей рук, детально описані в автобіографічній  «Історії моєї хвороби». Але, базуючись на даних розтину, опублікованих Дмитром Луциком у книзі «Танатогенез Івана Франка», можливо зробити висновок, що насправді Іван Франко мав синдром Рейтера.

Читайте також: 5 дивних захворювань, про які ви могли не знати

Реактивний артрит, який раніше називали синдромом Рейтера, є автоімунним станом, що розвивається у відповідь на потрапляння патогенного мікроорганізму. Він асоціюється із інфекціями шлунково-кишкового тракту, викликаними представниками родів Shigella, Salmonella, Campylobacter тощо, а також із інфекціями сечовивідних шляхів (особливо викликаними Chlamydia trachomatis).   

Остаточно причина реактивного артриту досі невідома, але дослідження показують, що хвороба частково спричинена генетичною схильністю: приблизно 75% хворих мали позитивний аналіз крові на генетичний маркер HLA-B27.

Класична тріада симптомів реактивного артриту (виявлена   лише у третини пацієнтів) складається з наступного:

•  Неінфекційний уретрит
•  Артрит
•  Кон’юнктивіт

Якщо стан розвинувся після ураження ШКТ, діарея та дизентерійний синдром (зазвичай легкий) зазвичай супроводжуються клінічною тріадою через 1-4 тижні.  

Дані фізикального обстеження можуть включати наступне:

• Кістково-м’язова система - асиметричний олігоартрит, що вражає великі суглоби, переважно нижніх кінцівок,  дактиліт,  ентезопатія,  сакроілеїт;
• Шкіра та нігті – кератодермія,  вузлувата еритема (нечасто), оніходістрофія;
• Очі - кон’юнктивіт;  передній увеїт;  кератит;  склерит;  епісклерит;  катаракта;  гіпотонія;  глаукома;  виразка рогівки;  набряк диска або сітківки;  васкуліт сітківки;  зоровий неврит;  дакріоаденіт;
• Статева та сечовидільна системи - набряк та еритема м'язів та прозорі слизові виділення;  простатит;  вульвовагініт;  цервіцит;  цистит;  сальпінгоофорит;  пієлонефрит;  бартолініт;
• ШКТ - діарея;  болі в животі;  ураження, що нагадують запальне захворювання кишечника при ілеоколоноскопії;
• Інші системи - серцева (аортит, аортальна регургітація, транзиторні порушення провідності, міокардит, перикардит);  нирки (протеїнурія, мікрогематурія, амілоїдні відкладення, імуноглобулін A нефропатія)

Фармакологічні засоби, які можуть бути використані при лікуванні, включають нестероїдні протизапальні препарати (НПЗЗ) як основу терапії, кортикостероїди (місцеві, внутрішньосуглобові та системні), антибіотики (особливо якщо етіологічним чинником є хламідії) - зазвичай дають тетрацикліни, протиревматичні препарати, що модифікують захворювання (DMARD): зазвичай, коли НПЗЗ неефективні або протипоказані, вони включають сульфасалазин, метотрексат та препарати протипухлинного фактора некрозу (TNF), такі як етанерцепт та інфліксімаб.

2. Леся Українка і хвороба Потта

Твори Лариси Петрівни Косач, яку, за її незламну стійкість і незрівнянну мужність, Іван Франко називав «єдиним мужчиною в нашому письменстві», відомі сьогодні тисячам дітей і дорослих не лише в Україні, але й за її межами. Впевнені, ви захоплювались її витонченими римами і вдалим використанням засобів виразності мовлення. Але і не випустили з уваги тяжку недугу, яка супроводжувала поетесу протягом  майже всього життя – хворобу Потта.

Хвороба Потта (туберкульозний спондиліт) є класичним проявом позалегеневого туберкульозу, пов’язана зі значною захворюваністю та може призвести до серйозних функціональних порушень.

Це одна з найдавніших хвороб людства, яка була задокументована в останках хребта часів залізного віку в Європі та в стародавніх муміях з Єгипту та тихоокеанського узбережжя Південної Америки.  У 1779 р. Персіваль Потт, за іменем якого і названа хвороба, представив класичний опис туберкульозу хребта.

 Хвороба Потта, як правило, є наслідком екстраспінального джерела інфекції та гематогенного поширення її та проявляється як поєднання остеомієліту та артриту, яке зазвичай включає більше 1 хребця.  Зазвичай уражається передня частина тіла хребця, що прилягає до субхондральної пластинки.  Туберкульоз може поширюватися з цієї області на сусідні міжхребцеві диски.  У дорослих ураження диска є вторинним щодо поширення інфекції з тіла хребця.  У дітей диск, оскільки він васкуляризований, може бути основною локалізацією.

Прогресуюча деструкція кістки призводить до колапсу хребців та кіфозу.  Спинномозковий канал може звужуватися абсцесами, грануляційною тканиною або безпосередньою дуральною інвазією, що призводить до стиснення спинного мозку та неврологічних дефіцитів.

Кіфотична деформація спричинена колапсом у передній частині хребта.  Холодний абсцес може виникнути, якщо інфекція поширюється на сусідні зв’язки та м’які тканини.

Практичні рекомендації, видані в 2016 році CDC, Американським товариством інфекційних хвороб та Американським торакальним товариством, продовжують рекомендувати схему прийому 4 препаратів для емпіричного лікування хвороби Потта. 

Ізоніазид та рифампіцин слід вводити протягом усього курсу терапії.  Додаткові препарати вводяться протягом перших 2 місяців терапії.  Вони, як правило, вибираються серед ліків першої лінії, до яких належать піразинамід, етамбутол та стрептоміцин.  Застосування препаратів другої лінії показано у випадках резистентності до препаратів.

Показання до хірургічного лікування хвороби Потта, як правило, включають наступне:

• Неврологічний дефіцит: гостре неврологічне погіршення стану, парапарез та параплегія
• Деформація хребта з нестабільністю або болем
• Відсутність реакції на медикаментозну терапію, постійне прогресування кіфозу або нестабільність
• Великий параспінальний абсцес.

3. Микола Гоголь і біполярний афективний розлад

Ця людина відома не лише значним внеском у розвиток української етнографії, але і великою кількістю неймовірно цікавих та глибоких художніх творів. Людина глибоко творча і вразлива, Микола Васильович, на думку сучасних лікарів, міг страждати на біполярний афективний розлад.

Біполярний афективний розлад - це психічний розлад, що спричиняє незвичні зміни настрою, енергії, рівня активності, концентрації уваги та здатності виконувати повсякденні завдання.

Читайте також: Біполярний розлад

Існує три типи біполярного розладу.  Всі три типи передбачають чіткі зміни настрою, енергії та рівня активності. 

• Біполярний розлад I характеризується маніакальними епізодами, які тривають щонайменше 7 днів, або маніакальними симптомами, які настільки важкі, що людині потрібна негайна лікарська допомога.  Зазвичай трапляються і депресивні епізоди, які зазвичай тривають щонайменше 2 тижні.  Можливі також епізоди депресії зі змішаними ознаками (наявні депресивні і маніакальні симптоми одночасно).
• Біполярний розлад II - визначається паттерном депресивних епізодів та епізодів гіпоманії, але не повномасштабними маніакальними епізодами, типовими для біполярного розладу I.
• Циклотимічний розлад (циклотимія) характеризується періодами симптомів гіпоманії, а також періодами симптомів депресії, що тривають щонайменше 2 роки (1 рік у дітей та підлітків).  Однак симптоми не відповідають діагностичним критеріям епізодів гіпоманії та депресії.

Біполярний розлад, як правило, діагностується в пізньому підлітковому віці або на початку дорослого віку.  Іноді у дітей можуть з’являтися біполярні симптоми.  Біполярний розлад також може вперше з’явитися під час вагітності жінки або після пологів.  Хоча симптоми можуть з часом змінюватися, біполярний розлад зазвичай вимагає лікування протягом усього життя.

Ліки, які зазвичай використовуються для лікування біполярного розладу, включають стабілізатори настрою та нейролептики другого покоління («нетипові»).  Плани лікування можуть також включати ліки, спрямовані на корекцію сну або тривоги.  Медичні працівники часто призначають антидепресанти для лікування депресивних епізодів при біполярному розладі, поєднуючи антидепресант зі стабілізатором настрою, щоб запобігти маніакальному епізоду.

Інформаційна кампанія проходить за підтримки фонду "Відродження".