На думку істориків медицини, поняття «лікарська таємниця» зародилося ще в Стародавній Індії, зазначаючи, що при обряді посвячення лікарям давали таке повчання: «Особливості сімейного устрою не повинні розголошуватися».

Основи законодавства України про охорону здоров’я забороняють розголошення відомостей про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну й сімейну сторони життя особи, за винятком випадків, встановлених законом. Медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків. При використанні інформації, що становить лікарську таємницю, в навчальному процесі, науково-дослідній роботі, в тому числі у випадках її публікації у спеціальній літературі, повинна бути забезпечена анонімність пацієнта.

Тобто інформацію про стан здоров’я конкретної людини не можна розголошувати без її згоди. Якщо ж говорити про малолітніх дітей (діти, віком до 14 років), ця інформація може розголошуватися лише батьками або законними представниками таких дітей, а щодо неповнолітніх дітей (діти, віком від 14 до 18 років) – з урахуванням їхньої згоди.

Лікар не має права повідомляти інформацію про стан здоров’я свого пацієнта або іншої особи, щодо якої інформація стала йому відома через його лікарську діяльність. У випадку відмови лікаря у наданні інформації про стан здоров’я конкретної особи – він діє в правовому полі і не перешкоджає законній професійній діяльності журналіста, не порушує вимог законодавства про інформацію. Водночас у Законі України «Про інформацію», а саме у ч. 4 ст. 21, вказано, що до інформації з обмеженим доступом не можуть бути віднесені такі відомості:

• про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні ситуації, що сталися або можуть статися і загрожують безпеці людей, зокрема епідемії, пандемії тощо;
• про стан здоров'я населення, його медичне обслуговування, а також про соціально-демографічні показники;
• про факти порушення прав і свобод людини;
• інші відомості, доступ до яких не може бути обмежено відповідно до законів та міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

З цього випливає, що, якщо інформація стосується здоров’я не окремої особи, а населення загалом або значної групи осіб, вона не є інформацією з обмеженим доступом і не може бути утаємничена ані органами державної влади, органами місцевого самоврядування, ані іншими розпорядниками такої інформації.

Крім цього, ч. 1 ст. 29 Закону України «Про інформацію» дозволяє поширювати інформацію з обмеженим доступом, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення. Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов’язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб. Наприклад, інформація про здоров’я відомого актора може викликати цікавість суспільства, але не є предметом суспільного інтересу, тому що не містить у собі наслідків для всього суспільства загалом.

У ч. 2 ст. 32 та ч. 3 ст. 34 Конституції України передбачається, що лікарська таємниця може бути розголошена без згоди особи чи її законних представників в інтересах національної безпеки, економічного добробуту й прав людини та в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадянського порядку, а також з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету й неупередженості правосуддя. Тут можна згадати ситуацію з отруєнням Президента України, коли громадяни України стали свідками широкого громадського обговорення стану його здоров’я. При цьому і лікарі, й інші особи, які могли мати доступ до лікарської таємниці, розповідали не лише слідчим Генпрокуратури, але й журналістам особливості перебігу хвороби першої особи держави. У випадку звернення Президента України до суду про захист прав у зв’язку з розголошенням лікарської таємниці саме норми Конституції стали б контраргументом відповідачів.