Тероризм може проявлятися в багатьох формах.  Біологічна атака, або біотероризм, — це навмисне розповсюдження вірусів, бактерій або інших мікроорганізмів, які можуть інфікувати або вбити людей, тварин чи агрокультури. Біологічні агенти мають потенціал для більшого розповсюдження та нанесення руйнування, ніж хімічна чи ядерна зброя.

Такі біологічні агенти, як сибірська виразка, ботулотоксин і чума, можуть становити серйозну проблему для охорони здоров’я, спричиняючи велику кількість смертей за короткий проміжок часу.  Біологічні агенти, що здатні до вторинної передачі, можуть навіть призвести до епідемій.  Атака із застосуванням біологічного агента може імітувати природний спалах, що може ускладнити оцінку стану здоров’я населення та вчасне реагування.  

Також варто пам’ятати, що під час війни та конфліктів, лабораторії у яких знаходяться високонебезпечні патогени можуть стати цілями, що може призвести до серйозних наслідків для здоров’я населення. Наприклад, в Офісі оцінки технологій Конгресу США підрахували, що коли боєголовку аерозольних спор сибірської виразки вагою 100 кг викинути проти вітру над Вашингтоном, це може призвести до смерті від 130 000 до 3 мільйонів людей (а це рівноцінно летальності водневої бомби).

Важливо розуміти, що смертельну кількість біологічних агентів відносно легко виготовити, приховати, транспортувати та розповсюдити, проте варто брати до уваги те, що виробництво біологічних агентів вимагає певної кількості навиків та знань — таким чином коло осіб, які могли б ініціювати широкомасштабну біологічну атаку доволі обмежене.

Найбільший прорив у виготовленні біологічної зброї відбувся у ХХ столітті.  Напади були спрямовані як на тварин, так і на людей і здійснювалися кількома країнами.

Перші спроби обмежити обсяг біологічної зброї та її розповсюдження відбулися завдяки Женевському протоколу 1925 року про «Заборону використання на війні задушливих, отруйних або інших газів, а також біологічних методів ведення війни».  Однак навіть після його ратифікації більшість країн продовжували розвивати свій біологічний потенціал.  Наприклад, 1942 році США створили програму наступальних озброєнь та продовжували розвивати технології в галузі біологічної  зброї, що підживлювалося подальшою холодною війною.  Президент Річард Ніксон поклав край цій програмі у 1969 році. Багатосторонній договір, відомий як Конвенція про заборону розробки, виробництва та накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) і токсинної зброї та про їх знищення (КБТЗ), був розроблений в 1972 році і підписаний 175 країнами. Ця конвенція стала першим міжнародним договором про роззброєння, що забороняє виробництво цілого класу озброєнь.

Стаття І Конвенції:

КБТЗ забороняє розробку, виробництво, придбання, передачу, зберігання та використання:
     •    біологічних агентів і токсинів таких типів і у таких кількостях, "які не мають обґрунтування з точки зору профілактичних, захисних або інших мирних цілей";
     •    зброї, обладнання і засобів доставки, "призначених для використання таких агентів або токсинів з ворожими цілями або у збройних конфліктах".

Однак згодом були знайдені докази продовження використання біологічної зброї в інших країнах, таких як Ірак і колишній Радянський Союз.  Нещасний випадок викиду аерозольних спор     сибірської виразки з радянського  заводу зброї в Свердловську призвів до смерті щонайменше 68 людей.

Деякі приклади біологічного тероризму, в історії:

• У 1984 році релігійна секта навмисно заразила сальмонелою салат-бари в Орегоні, в результаті чого захворіла 751 людина;  цей епізод підкреслив уразливість продовольства та водопостачання;
• У 2001 році у 22 людей у ​​Сполучених Штатах розвинулась інгаляційна або шкірна сибірська виразка, коли цей біологічний агент було розіслано поштою по кількох штатах, що призвело до смерті п‘яти осіб.
• Японська секта Аум Сінрікьо використала нервово-паралітичний газ зарин для нападу на токійське метро, ​​що призвело до понад 6000 жертв і 12 смертей у 1995 році.

Виявлення біологічних агентів може бути складним, оскільки біологічні атаки часто не є явно видимими та призводять до повільнішого настання масових уражень, на відміну від хімічних атак.

Ефективні системи спостереження для виявлення спалахів біологічних небезпек повинні враховувати дані в режимі реального часу з відділень швидкої допомоги, лабораторій, аптек і навіть шкіл для виявлення патернів захворювання.  Таке раннє та своєчасне реагування є дуже важливим для своєчасного розподілу профілактичних ліків та/або вакцин.

Клініцисти, що забезпечують первинну медичну допомогу, лікарі відділень невідкладної допомоги, реаніматологи, фахівці з інфекційного контролю та лікарі-інфекціоністи можуть бути першими, хто розпізнає захворювання, спричинене різноманітними біологічними агентами, включаючи патогени, які зустрічаються рідко.  Лікарі завжди повинні пам’ятати, що спалах захворювання може бути результатом навмисного впливу.  Біотероризм слід запідозрювати, коли спостерігаються надзвичайно високі показники захворюваності на одну і ту ж хворобу або  в лабораторії виділяють незвичний збудник.

Певні збудники викликаються специфічні прояви, це слід враховувати при наданні медичної допомоги.  Наприклад, ураження шкіри можуть бути викликані сибірською виразкою, віспою або туляремією.  Збільшення лімфатичних вузлів може свідчити про бубонну чуму;  параліч може свідчити про ботулізм.  Гарячка неясного генезу може спостерігатсь при інфікуванні різними збудниками.

Мікроорганізми, що викликають занепокоєння

Центри з контролю та профілактики захворювань в США (CDC) визначили низку патогенів, які можуть бути використані при біологічному тероризмі, і розподілили їх за різними категоріями на основі їхнього потенціалу заподіяння шкоди.

Високопріоритетні агенти включають мікроорганізми, які можуть легко поширюватися або передаватися від людини до людини, спричиняють високу смертність, можуть спричинити паніку та соціальні збурення та вимагають спеціальних заходів для забезпечення готовності громадської охорони здоров’я.

• Агенти категорії А мають найвищий пріоритет.  Ці агенти викликають особливе занепокоєння, оскільки їх можна легко вирощувати у великих кількостях, вони є стійкими та можуть швидко поширюватись і таким чином інфікувати велику кількість людей.

До цієї категорії відносяться:

1. Сибірська виразка (Bacillus anthracis)
2. Ботулізм (Clostridium botulinum toxin)
3. Чума (Yersinia pestis)
4. Віспа (variola major)
5. Туляремія (Francisella tularensis)
6. Вірусні геморагічні лихоманки, в т.ч філовіруси (Ебола, Марбург) та аренавіруси (Ласса, Мачупо)

• Агенти категорії B є другими за пріоритетом.  Вони поширюються з помірною швидкістю і,як правило, спричиняють меншу захворюваність і смертність, ніж категорія А, але можуть вимагати посиленої діагностики та  спостереження.  Приклади:

1. Бруцельоз (Brucella)
2. Епсилон-токсин Clostridium perfringens
3. Організми, що загрожують безпеці харчових продуктів (Salmonella, Escherichia coli O157:H7, Shigella)
4. Сап (Burkholderia mallei)
5. Меліоїдоз (Burkholderia pseudomallei)
6. Пситакоз (Chlamydia psittaci)
7. Лихоманка Ку (Coxiella burnetii)
8. Токсин рицину з Ricinus communis (рицинова квасоля)
9. Стафілококовий ентеротоксин B
10. Висипний тиф (Rickettsia prowazekii)
11. Вірусний енцефаліт (альфавіруси, такі як східний енцефаліт коней, венесуельський енцефаліт коней і західний енцефаліт коней)
12. Мікроорганізми, що загрожують безпеці води (Vibrio cholerae, Cryptosporidium parvum)

• Третіми за пріоритетністю є агенти категорії С, що включають нові патогени, які можуть бути створені для масового поширення в майбутньому через їхню наявність, легкість виробництва та розповсюдження; потенціал для високих рівнів захворюваності, смертності та серйозного впливу на здоров'я. До цієї категорії відносять нові інфекційні агенти, такі як вірус Ніпа та хантавірус.

Токсини, що викликають особливе занепокоєння

• Рицин — токсин рослинного походження, що відноситься до категорії B та є надзвичайно токсичним (особливо у виглялі аерозолів. Для людини середня смертельна доза складає 0,3 мг/кг (перорально).

Вдихання рицину може викликати респіраторний дистрес, лихоманку, кашель і набряк легенів.  Дія цього токсину може виникнути протягом восьми годин після вдихання.  Проковтування рицину може призвести до блювоти, кривавої діареї та зневоднення протягом шести годин.  У важких випадках може виникнути поліорганна недостатність.

Комерційно доступного антидоту немає;  на додаток до підтримуючої терапії в деяких випадках може бути корисним промивання шлунку та прийом активованого вугілля.  При забрудненні шкіри або одягу слід провести знезараження, оскільки рицин також може викликати опіки.

• Трихотеценові мікотоксини, отримані з грибів, також використовувалися як аерозольні або порошкоподібні агенти для біотероризму.  Ці мікотоксини можуть призвести від незначних симптомів (таких як контактний свербіж, печіння або утворення пухирів), до серйозних — таких як блювота та атаксія з гіпотензією і коагулопатією.  Вдихання або проковтування частіше спричиняє системні ефекти, ніж іхольований вплив через шкіру.  Вакцини чи хіміопрофілактичних засобів не існує.

При підозрі або виявленні потенційної біотерористичної події необхідно підтвердити етіологічний агент. Правильний збір клінічних зразків має вирішальне значення для його виявлення:

1. Постекспозиційні зразки слід зібрати протягом перших 24 годин.  Ці зразки зазвичай включають мазок з носа або мокротиння.
2.  Безсимптомним особам, які, на основі епідеміологічних даних, були в контакті або ймовірно зазнали впливу біотероризму, слід негайно запропонувати профілактику (за наявності) незалежно від результатів діагностики.
3. Особи з симптомами, що точно або ймовірно заражені, зазвичай вимагають більш ретельної діагностики.  Загалом, для пацієнтів із симптомами, (особливо  легеневими), оптимальним зразком є ​​мокротиння з нижніх дихальних шляхів ( за необхідності індуковане).  Зазвичай проводять посів і полімеразну ланцюгову реакцію.  Якщо клінічний синдром не піддається діагностиці, для встановлення діагнозу може знадобитися додаткове тестування з використанням серології та, можливо, молекулярного тестування.

Методи знезараження за умов явного впливу біологічного агента

Ступінь деконтамінації, необхідної у разі біологічної атаки, залежить від ступеня поширення агента в ураженій зоні, кількості постраждалих осіб і, що найбільш критично, від мікроорганізму, що був задіяний.

У випадку необхідності особистої деконтамінації, інструкції CDC рекомендують зняти весь одяг і особисті речі та помістити їх у поліетиленові пакети.  Людей слід проінструктувати прийняти душ, використовуючи велику кількість води та мила.  Поліетиленові пакети з особистими речами мають бути чітко позначені ім’ям власника, контактним номером телефону та описом вмісту пакета.  Особисті речі можуть бути збережені як доказ у кримінальній справі або повернуті власнику, якщо загроза необґрунтована.

Важливим є ретельне очищення рук.

В одному дослідженні оцінювали різні засоби, які можна було б використовувати для миття рук після контакту з сибіркою.  Звичайне мило та вода були такими ж ефективними у видаленні спор, схожих на сибірську виразку, як антимікробне мило або 2% розчин хлоргексидину глюконату.  Однак безводне розтирання етиловим спиртом не рекомендується, оскільки не є активним проти цих спор.

Знезараження навколишнього середовища. Після завершення огляду місця події поверхні навколишнього середовища слід ретельно очистити 0.5% розчином гіпохлориту натрію (одна частина побутового відбілювача на 10 частин води).  Особисті речі можна знезаразити аналогічно.

Хоча гіпохлорит натрію є безпечним і ефективним засобом для знезараження поверхонь і обладнання навколишнього середовища, він не рекомендований для застосування на шкірі людини.

Профілактика

Хіміопрофілактика доступна для багатьох інфекцій, наприклад для сибірської виразки, чуми, туляремії, бруцельозу та лихоманки Ку.  Ципрофлоксацин і доксициклін застосовують при сибірській виразці, туляремії, чумі.  Триметоприм-сульфаметоксазол може відігравати роль у хіміопрофілактиці сапу та меліоїдозу.  При бруцельозі перевага надається комбінованій терапії доксицикліном і рифампіцином протягом 21 дня.  Хіміопрофілактика дітей або вагітних жінок вимагає ретельної оцінки ризику та користі.

Для профілактики сибірської виразки також можна використовувати моноклональні антитіла для постконтактної профілактики, якщо інші варіанти недоступні.

Також було розроблено низку антитоксинів для протидії дії біологічних агентів.  На сьогоднішній день вони були розроблені для захисту від рицину, ботулізму та сибірської виразки, хоча лише деякі з них досягли комерційної доступності.  Пара моноклональних антитіл, які нейтралізують токсин Bacillus anthracis — раксібакумаб і обілтоксаксимаб, схвалені Управлінням з контролю за продуктами й ліками США (FDA)  для профілактики та лікування інгаляційної сибірської виразки. Для лікування сибірки є схвалені поліклональні антитіла.

У випадку підозрюваного або задокументованого біотероризму доступні вакцини для профілактики сибірської виразки, віспи, лихоманки Ебола та холери.

Варто пам’ятати, що одним із наслідків біологічного терористичного нападу є залишковий психологічний вплив на постраждалих осіб та їхнє оточення. 

Джерело: UpToDate “Identifying and managing casualties of biological terrorism”