Якщо людина в повному розквіті сил раптово помітила в себе встрату інтересу до статевих зносин, та разом з тим відчуває занепокоєння і складнощі у відносинах із своїм сексуальним партнером, причиною такого стану може бути розлад, який в МКХ-10 знаходитья під шифром F52.0 та має назву: зниження статевого потягу (Hypoactive sexual desire disorder).
Це захворювання характеризується періодичним або постійним зниженням або відсутністю потягу до сексуальної активності, що не викликаний органічною або психічною патологією і не пов’язаний з попереднім прийомом медикаментів, а також значним занепокоєнням через знижену сексуальну активність.

Точний механізм розвитку захворювання невідомий, але вчені вважають, що основною причиною є зменшення активації ділянок головного мозку, які відповідають за збудження (орбітофронтальна кора та сіра речовина навколо водопроводу) та недостатність дизінгібіції (розгальмовування) ділянок, що відповідають за когнітивну обробку інформації (кора великих півкуль).

Дуже важливо віддиференціювати розлад зниженого сексуального потягу від інших (вторинних) причин зменшення лібідо, пов’язаних з органічною патологією (наприклад, з боку ендокринної або сечостатевої системи), психологічними розладами (наприклад, депресією) або прийомом медикаментів.

Якщо все ж таки інша патологія виключена і зниження сексуальної активності спричинене саме розладом зниженого сексуального потягу (діагноз якого встановлюється за допомогою спеціальних опитувальників), то подальше лікування може включати модифікацію способу життя, психо-, фармакотерапію або комбінацію цих методів.

Для лікування жінок у передменструальному періоді із розладом зниженого статевого потягу FDA схвалено два препарати, які підвищують лібідо – це флібансерин та бременалотид.

Флібансерин (випускається під торговою назвою Addyi) – препарат, який деякі називають «жіночою Віагрою», що не зовсім правильно, адже флібансерин знижує рівень сератоніну та підвищує рівень дофаміну та норадреналіну (нейротрансміттерів, що впливають на сексуальний потяг), на відміну від сілденафілу (Віагри), який є інгібітором фосфодіестерази-5 та впливає головним чином на судини кавернозних тіл статевого члена.

Флібансерин приймається внутрішньо по 100 мг 1 раз на добу перед сном

Що стосується ефективності флібансерилу у чоловіків із розладом зниженого сексуального потягу, то дослідження лише розпочалося і триватиме до 2025- го року.

Бремеланотид (випускається під торговою назвою Vyleesi) - агоніст меланокортинових рецепторів нервової системи, який вводиться пішкірно.

Два майже ідентичні дослідження, загальною вибіркою 1267 жінок показали, що 1,75 мг бремеланотиду, введених приблизно за 45 хвилин до очікуваного статевого акту, значно збільшують статевий потяг у жінок та значно знижують рівень занепокоєння, пов‘язаний з слабким або відсутнім статевим потягом.

Найбільш поширені побічні ефекти - нудота, головний біль, блювота та міалгії.

Варто додати, що клінічні випробування як флібансерину, так і бремеланотиду, включали жінок у пременепаузальному періоді без супутньої патології, а тому немає даних щодо впливу препаратів на жінок у менопазуі, жінок із супутньою патологією та які приймають медичні препарати.

Також проводились дослідження, щодо ефективності бупропіону (антидипресанту, що діє як інгібітор зворотного захоплення дофаміну та ноардреналіну) у лікуванні HSDD. В одному дослідженні з непоганим дизайном вчені дійшли висновку, що після 12 тижнів лікування бупропіоном у дозуванні 150 мг/день внутрішньо, у жінок із основної групи значно збільшився статевий потяг, частота статевих актів та кількість оргазмів у порівнянні із жінками з контрольної групи, які отримували плацебо.

Є дослідження, які показують ефективність застосування трансдермального тестостерону для лікування жінок у постменопаузі, що проявляється збільшенням сексуального потягу, сексуальної активності, успішних статевих актів та оргазмів, а також значним зменшення занепокоєння через низький сексуальний потяг. Але FDA не схвалило препарат через недостатню кількість даних щодо безпеки тестостерону при тривалому використанні, адже є дані, що вказують на збільшення ризику розвитку раку молочної залози у жінок, які отримують терапію андрогенами.

Що стосується чоловіків, то причина зниження лібідо зазвичай має вторинний характер і є наслідком органічної або психічної патології (недостатністі андрогенів, гіперпролактинемії, депресії тощо), а тому лікування зниженого лібідо у чоловіків в першу чергу полягає в лікування основного захворювання.