Незважаючи на постійний розвиток медицини, появу нових методів лікування та наукові відкриття, все ще існують смертельні інфекції, у боротьбі з якими арсенал доступних нам засобів залишається надзвичайно обмеженим.

Африканський трипаносомоз – паразитарна інфекція, яку спричиняє Trypanosoma brucei. Летальність захворювання без лікування близька до 100%, проте навіть зі своєчасно наданою допомогою цей показник перевищує 8%. Тисячі випадків реєструють щороку у Африці на південь від Сахари. Вектором передачі збудника є мухи цеце, укуси яких викликають інфікування. Перша стадія захворювання, що починається через 1-3 тижні після укусу, характеризується появою неспецифічних симптомів: гарячки, головного болю, слабкості, втраті ваги, гепатоспленомегалії. Через тижні-місяці захворювання прогресує та переходить у другу стадію. У пацієнтів розвивається безсоння, тремор, атаксія, галюцинації,  судоми та кома внаслідок ураження ЦНС. Смерть наступає у перші 6 місяців захворювання. Вибір лікування залежить від збудника  (T. b. gambiense або T. b. rhodesiense), стадії захворювання та клінічного перебігу. Препаратами вибору є пентамідин, сурамін, меларзопрол, ефлорнітин та ніфуртімокс. Після закінчення лікування пацієнти потребують ретельного спостереження протягом наступних 24 місяців для попередження можливої повторної появи симптомів.

Вісцеральний лейшманіоз – це системне інфекційне захворювання, збудником якого є найпростіші з роду Leishmania - Leishmania donovani і Leishmania infantum. Близько півмільйона випадків реєструють щороку з основним ареалом поширенням у східній Африці, Індії та Бангладеші. Без лікування захворювання практично завжди летальне. Основним механізмом передачі захворювання є трансмісивний - із укусами москітів з роду Phlebotomus. Тривалість інкубаційного періоду захворювання знаходиться в діапазоні від 2 до 6 місяців. В частині випадків інфекція перебігає асимптоматично. Типовими проявами захворювання є хронічна гарячка, втрата ваги та гепатоспленомегалія. Шкіра хворих набуває темного відтінку. Лабораторно спостерігається анемія, лейкопенія та тромбцитопенія. Хворі помирають через кахексію та численні ускладнення (ДВЗ-синдром, вторинні інфекції, цироз печінки тощо). Симптоматичний вісцеральний лейшманіоз завжди потребує лікування. Хворі повинні отримувати достатню кількість нутрієнтів у зв’язку із кахексією, що часто супроводжує захворювання. Амфотерицин В (L-AmB) та мілтефозин - єдині препарати зареєстровані та схвалені FDA для лікування вісцерального лейшманіозу.

Первинний амебний менінгоенцефаліт (неглеріаз) – це гостре інфекційне захворювання, що характеризується ураженням головного мозку та викликається амебою Naegleria fowleri. Поодинокі випадки реєструють щороку у різних регіонах планети. Летальність захворювання досягає 100%. Зазвичай інфікування відбувається унаслідок потрапляння у носоглотку забрудненої води під час купання або промивання носа. Проте інфікування не відбувається при вживанні цієї води. Амеби досягають головного мозку через нюховий нерв. Перші симптоми з’являються через 1-9 днів після інфікування та включають: сильний головний біль, гарячку, нудоту та блювання. Згодом додаються ригідність потиличних м’язів, судоми, галюцинації та наступає кома. Диференційна діагностика є складною через симптоми захворювання, які нагадують бактерійний менінгіт. Найчастіше смерть настає на 5-ий день після появи симптомів. Було задокументовано лише декілька випадків захворювання, коли пацієнти вижили. Так, у 2013 році в США 2 дітей віком 12 та 8 років отримали лікування мілтефозином. Дівчинка, лікування якій було призначено у перші 36 годин від початку захворювання повністю реабілітувалась, а функції нервової системи відновились. Інша дитина, якій була проведена така ж терапія, одужала, проте отримала незворотнє ушкодження головного мозку. Ще один 16-річний хлопець повністю одужав у 2016 році після курсу лікування тим ж препаратом.

Сказ – це інфекційне захворювання, що уражає головний мозок. Збудником хвороби є вірус сказу з роду Lyssavirus. Захворювання поширене у понад 150 країнах світу та забирає сотні життів щороку. При розвитку захворювання летальність 100%. Передача вірусу відбувається шляхом прямого контакту зі слиною або нервовою тканиною хворої тварини: через пошкоджену шкіру або слизові оболонки. Понад 99% усіх випадків спричинені укусами собак. Діти до 15 років становлять групу найвищого ризику щодо інфікування. Інкубаційний період триває від декількох тижнів до декількох місяців і залежить від віддаленості укусу від головного мозку. Першими симптомами захворювання є слабкість, головний біль та гарячка. Хворий може відчувати поколювання і свербіж у місці укусу. Згодом до клініки додається нервове збудження та тривожність. З прогресуванням з’являється страх води, безсоння та галюцинації. Смерть настає на 2-10 день внаслідок зупинки серця або паралічу дихального центру. Лікування після появи симптомів є неможливим, вакцинація – єдиний ефективний спосіб попередження розвитку захворювання та передбачає введення вакцини та імуноглобуліну відразу після контакту із хворою твариною, а також на 3, 7 та 14 дні.

Баламутіаз - це гранульоматозний амебний енцефаліт, спричинений амебою Balamuthia mandrillaris. Летальність захворювання досягає 98%. Ймовірно, передача збудника відбувається через контакт пошкоджених шкірних покривів із забрудненим ґрунтом або під час вдихання пилу, що містить амеби. Тривалість інкубаційного періоду залишається нез’ясованою та може перевищувати декілька місяців. Початкові прояви захворювання є легкими та неспецифічними, що ускладнює діагностику інфекції. До симптомів баламутіазу належать головний біль, сонливість, гарячка та слабкість. Інколи на шкірі у місці проникнення збудника утворюються неболючі вузли. Згодом додаються інші симптоми характерні для енцефаліту: зміна неврологічного статусу, судоми та паралічі. Хворі помирають через декілька тижнів після появи перших симптомів. До препаратів, якими лікують баламутіаз належить комбінація із флуцитозину, пентамідину, флуконазолу, сульфадіазину та азитроміцину або кларитроміцину. Певні позитивні результати були отримані при застосування мілтефозину.

Пріонові хвороби – це група нейродегенеративних захворювань, збудником яких є пріони – особлива форма білкових інфекційних агентів.Класничним прикладом є хвороба Кройцфельда-Якоба. Захворювання поширене у всіх регіонах світу та зустрічається із частотою 1:1 000 000 Вважається, що хвороба розвивається спонтанно, внаслідок мутації нормальних пріонових білків в аномальні, у частини хворих захворювання успадковується разом із мутованим геном. Хвороба характеризується наявністю різноманітних форм. Інкубаційний період є тривалим та може досягати десятків місяців. Початок захворювання характеризується загальним нездужанням, емоційною лабільністю та головним болем. Згодом додається деменція із широким спектром можливих неврологічних проявів: атаксія, порушення ходи, ригідність м’язів тощо. Пошкодження головного мозку набуває незворотного характеру у зв’язку із прогресуючим накопиченням аномальних білків. Захворювання прогресує швидко та спричиняє смерть протягом першого року після  появи симптомів. Терапія направлена на підтримку життєдіяльності. До інших представників групи пріонових хвороб, що вражають людину, належать куру, синдром Герстмана—Штройслера—Шейнкера та фатальне сімейне безсоння.