За визначенням ВООЗ, здоров’я – це не лише відсутність хвороб та недуг, а сукупність фізичного та психологічного благополуччя, соціального добробуту. Психологічний стан ветерана визначається не лише впливом бойових дій, але й багатьма складовими, пов’язаними з індивідуальним фізичним і психічним розвитком (якості особистості, наявність і характер психотравмуючих чинників у дитинстві, акумульовані соціальними моделями), а також впливом соціального середовища (наявність соціальною підтримки, допомоги, можливость професійної реалізації).

Тема психічного здоровʼя сприймається населенням неоднозначно і породжує численні упередження, тому лікарям, психологам і соціальним робітникам дуже важливо донести, що порушення психічного здоров’я — це такі самі порушення, як і будь-яких інших систем і органів нашого тіла, які заважають людині жити повноцінно та потребують звернення до лікаря.

Читайте також: Панічні атаки: що це і як з цим впоратись?

Надмірне психоемоційне та фізичне навантаження, в якому живуть ветерани під час та після військових дій, іноді сприяють виникненню посттравматиних стресових розладів, з якими важко впоратись самостійно. Фізичні травми, які вникають унаслідок воєнних дій, часто привертають більше уваги як пацієнтів так і медичної спільноти, на противагу стресовим розладам, на які ветерани воєнних дій страждають після служби. Слід розуміти, що більшість психологічних наслідків є нормальними реакціями на сильні емоційні переживання, складні ситуації тощо. При цьому далеко не всі переживання переростають у порушення та не кожен ветеран стикається з психічними розладами після служби. Саме тому потрібно не лише уникати стигматизації й автоматичного сприйняття ветерана як людини з психотравмою, але й забезпечити можливість усім ветеранам, які цього потребують, отримати доступ до вчасної та якісної професійної підтримки.

У Пущі-Водиці у вересні 2019 року був відкритий Центр ментального здоров’я і реабілітації ветеранів. До основних проблем ментального здоров’я, які найчастіше діагностуються серед ветеранів і помітно знижують якість їхнього життя, відносять ПТСР, депресивні розлади, біполярний афективний розлад, порушення сну, тривожні розлади.

В уяві багатьох лікарів образ ветерана нерозривно повʼязаний із посттравматичним стресовим розладом (ПТСР). Насправді ж, згідно з даними досліджень Науково-дослідного центру гуманітарних проблем, станом на 2017 рік в Україні ознаки ПТСР спостерігали лише у кожного четвертого учасника Операції Обʼєднаних Сил. Згідно з міжнародними дослідженнями, статистика ПТСР у ветеранів світу коливається в межах 4%-25%. Розум і тіло можуть переживати стрес і бути у стані напруження після такої події, що є нормальною реакцією. Однак, у випадках, коли нервова система «застрягає» на події та ніяк не може відновити свій стан, ця реакція може трансформуватись у ПТСР.

Не завжди ознаки ПТСР повʼязані саме з військовими діями –– вони могли бути присутніми й раніше, наприклад, у дитячому чи підлітковому віці, що теж необхідно врахувати при розмові з ветераном. Для пацієнтів із ПТСР існує спеціально адаптована форма когнітивно-поведінкової терапії (КПТ), травма-фокусована КПТ, в якій використовуються поведінкові техніки для модифікації мислення, негативних реакцій і поведінки.

Читайте також: Стрес-менеджмент

Серед проблем, пов’язаних із ментальним здоров’ям ветеранів, не останнім слід згадати і депресивний розлад. Згідно з популяційними дослідженнями, ризик захворіти на депресію впродовж життя складає 15%. У жінок цей розлад зустрічається у 1,5-2 рази частіше, ніж у чоловіків. Серед ветеранів депресія є досить поширеним розладом, проте часто залишається без уваги, належної діагностики та лікування.

Спілкування з пацієнтами, які мають симптоми депресивного розладу також включає функціональну оцінку стану здоровʼя, в ході якої слід дізнатись про вплив проблеми на роботу, побут чи стосунки з іншими людьми. Відповіді «дуже важко» або «надзвичайно важко» говорять про те, що функціональність пацієнта порушена, і він або вона потребує якомога швидшого терапевтичного втручання.

Однією із найважливіших складових лікування ветеранів є доступне пояснення того, що діагноз це ще не вирок: великий депресивний розлад ефективно лікується, а медичні працівники нададуть усю необхідну допомогу та підтримку. Психологічні втручання рекомендовані переважно у випадку легких та помірних форм депресивного розладу, тому ветерану або ветеранці можна порадити звернутись до кваліфікованого спеціаліста: наприклад, якщо ветеран не хоче одразу звертатись саме до психіатра або психотерапевта, існують орієнтовані на ветеранів сервіси, такі як CETA (проєкт, присвячений психологічній підтримці людей, які постраждали внаслідок бойових дій на сході України) та Veteran Hub, де серед консультантів є ветерани. Можливість отримати консультацію від ветерана може стати вирішальною для пацієнтів та допомогти їм прийняти рішення про необхідність кваліфікованої допомоги. Є також Life Line, гаряча лінія протидії суїцидам, куди можна порадити звертатися у разі кризових ситуацій і яка забезпечує анонімність звернення.

Розлади сну дуже поширені серед військовослужбовців та ветеранів, і більш поширені серед них, ніж у цивільних осіб. Безсоння, що виникає після гострих наслідків травматичної події, є значним фактором ризику для подальшого розвитку ПТСР як у цивільного населення, так і у військових і ветеранів. Хоча розлади сну часто вважаються симптомами ПТСР, цілком можливе існування безсоння самостійного або як симптому іншого захворювання (наприклад, депресивного синдрому/розладу).

Читайте також:

Згідно з результатами міжнародних досліджень, серед опитаних військовослужбовців до 48,6% мають погану якість сну, а поширеність симптомів безсоння складає до 41% серед військовослужбовців, які мають бойовий досвід, та 25% серед осіб, які не були в бою. Розлади сну, як показують численні дослідження, є незалежними предикторами розвитку або більш тяжкого перебігу великої кількості патологій. Так, наприклад, пізнє (після 23:00) або дуже раннє (до 22:00) засинання пов’язане із вищим ризиком серцево-судинних катастроф. Оптимальним вважається засинання між 22:00 і 22:59.

Лікування безсоння є комплексним і включає немедикаментозні та медикаментозні способи (заспокійливі, снодійні засоби). Серед немедикаментозних значна роль відводиться наступним методам:

-          Когнітивно-поведінкова терапія;

-          Проведення освіти щодо психічного здоров’я з метою навчання ветеранів гігієні сну;

-          Обмеження сну: час перебування в ліжку можна скоротити, оцінивши фактичний загальний час, протягом якого пацієнт спить;

-          Контроль стимулів.

Важливо не стигматизувати захворювання ані у власних очах, ані в очах пацієнта. Якщо пацієнт вже має діагноз і приходить із упередженнями або стереотипами стосовно власного стану, завдання сімейного лікаря –– розвіяти їх і пояснити, що це нормальна реакція на ненормальні обставини. Більшість психологічних переживань люди проживають самостійно, проте деякі стани потребують фахової медичної та психотерапевтичної підтримки.