75% студентів-медиків страждають на депресію
75% студентів-медиків приймають антидепресанти, стимулятори або і те, і інше
депресія антидепресанти стимулятори аддералл медицина

Памела Уібл, доктор медицини, працює сімейним лікарем у штаті Орегон. Вона щаслива у своїй кар’єрі і не приймає жодних психоактивних ліків. Доктор Уібл є автором книги "Physician Suicide Letters—Answered".

Дані щодо використання психоактивних речовин серед медиків в подальшому тексті викладено від особи доктора Уібл.

"Ви коли-небудь відчували депресію через лікарську практику?"

Я задала це питання 220 лікарям, і 90% із них відповіли позитивно. Та все ж мало хто звертався за професійною допомогою. Чим же вони займаються, коли ніхто не бачить? Деякі вживають алкоголь, займаються спортом тощо. Що більш шокуюче, 75% студентів-медиків та молодих лікарів зараз приймають препарати, що впливають на активність нервової системи.

Психолог із програми допомоги у моєму медичному університеті сказала, що 75% із 175 людей були на антидепресантах. Вона не жартувала. Наскільки зламана система, що лікарі вимушені хворіти, щоб навчитися виконувати свою роботу?

Під час мого стажування я дізналася, що 75% моїх колег були на інгібіторах зворотнього захоплення серотоніну та інших антидепресантах, просто щоб "пройти через це, тому що це жахливо". Саме таким чином появнює ситуацію лікар Джоел Купер. Депресія є більш-менш нормою у медичному університеті та під час інтернатури.

Лікар Джилл Фадал каже: "Коли я закінчив інтернатуру, я був стривожений тим фактом, що 75% моїх колег почали приймати антидепресанти з першого року навчання."

Я задала у своєму Фейсбуку наступне питання: чи дійсно 75% студентів-медиків сидять на антидепресантах? Це абсолютна, шокуюча правда. На жаль, я припускаю, що правда, адже я виписую антидепресанти своїм колегам кожного року.

Отримавши підтвердження у Фейсбуку, я написала на пошту 1800 студентам-медикам із тим самим питанням і попросила їх поділитися власним досвідом. Усі цитати я опублікувала анонімно та після дозволу. Далі наводжу прямі цитати лікарів, студентів, інтернів.

"Я один з багатьох, хто наразі приймає два типи антидепресантів та стимулятор (амфетамін). Я втратив свого дуже близького друга на третьому курсі через самогубство. Після цього я проходив курс психіатричного лікування".

"Привіт, доктор Уібл. Число звучить високим, але ніхто не знає, чи це правдою. Я можу розповісти вам про себе та свою дівчину — ми тільки почали навчання на третьому курсі. Я використовую 100 мг сертраліну для лікування нападів паніки/тривоги, які були дуже сильними, коли ми здавали екзамени. Я відчуваю себе пригніченим, але сертралін нічого не робить для цього. Мені поставили діагноз ADD (синдром дефіциту уваги) у 2013 році, прямо перед екзаменами. З того часу я приймаю амфетамін та концерту. Також я вживаю алкоголь та марихуану під кінець дня, коли стомлююсь думати. Мій сімейний лікар запропонував мені різні бензодіазепіни для лікування нападів тривоги. Я не користувався цим рецептом, але час від часу використовував їх (від друга) для покращення сну, втечі від проблем тощо. Мій друг наразі використовує сертралін, аддерал та бензодіазепіни для лікування нападів тривоги/паніки та ADD. Я не думаю, що це збіг".

"Я згадую, як під час навчання ми спілкувалися з одногрупниками про те, як дістати аддералл та отримати рецепт від лікарів, яких вони знали. Мені навіть пропонували, але я ніколи не погоджувався. Тим не менше, я почав вживати каву у таких кількостях, що у мене з’явились проблеми з контролем сечового міхура. Я також знаю, що близько половини моїх друзів приймали антидепресанти в університеті. Тож я можу припустити, що 50-75% моєї групи приймали стимулятори та/або антидепресанти".

"Правда. Будучи студентом-медиком, я використовував антидепресанти. Те саме і зараз, коли я інтерн. Пропрацювавши 12 днів та більше 120 годин поспіль, я розумію, чому люди використовують стимулятори".

"Я працюю уже 20 років і весь цей час приймаю антидепресанти та анксіолітики, — каже Джейсон. — Я проїжджаю 300 миль та завжди плачу готівкою. Я вимушений брехати на своєму ліцензуванні кожного року. Ні в якому випадку, чорт забирай, я би ніколи не сказав про це медичній комісії — вони нам не друзі".

Що, як ми зупинимо полювання на відьм психічного здоров’я серед медичних працівників? Чому б не замінити погрози та покарання безпечним конфіденційним лікуванням? Що як ми звернемось до кореня проблеми — серйозної хвороби у медичній освіті — замість того, щоб перекласти вину на 75% студентів-медиків за те, що їм не вистачає серотоніну, дофаміну та норадреналіну у мозку?"

facebook коментарі
Допоможіть нам залишатися з вами

Кожна ваша копійка допомагає нам продовжувати робити нашу справу

Дякуємо вам, що вирішили нам допомогти  добровільною пожертвою.

 

Зворотній зв’язок
+38 (063) 506 10 54
ingeniusua@gmail.com