Першим кроком до подолання пандемії COVID-19 є виявлення збудника. Саме з цієї причини для багатьох людей по всьому світу стало актуальним питання діагностики та її методів. Ті, для кого в минулому було достатньо інформації, де і як зробити аналізи, сьогодні поглиблюють свої знання про їх принципи та показання. Але на практиці не всі дослідження є настільки однозначними, наскільки хотілося б. Тому в цій неоднозначності ми й спробуємо розібратися.

Наведемо короткий опис основних лабораторних методів діагностики Covid-19:

1. Полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР) полягає у виявлені РНК (або ДНК) вірусу в досліджуваній речовині. Наявність генного матеріалу збудника в зразках свідчить про його циркуляцію в організмі людини. Тому такий вид тестування є оптимальним для діагностики гострого інфікування. Метод є дуже точним, але вимагає наявності спеціалізованого обладнання та певний час для обробки результатів (до декількох днів).
2. Антиген-тест дозволяє виявити вірусні білки в досліджуваній речовині. Таким чином можна визначити гостре інфікування збудником. Неодмінною перевагою цього методу є його доступність та швидкість отримання результату (15-30 хв).
3. Визначення антитіл - це дослідження, що дає змогу виявити наявність антитіл (захисні сполуки, що виробляються організмом у відповідь на контакт з чужорідним мікроорганізмом/вірусом; одна із складових імунної відповіді). Тест дозволяє ідентифікувати цілий спектр антитіл, серед яких основними є IgG та IgM. Зазвичай IgM утворюються через 7 днів від початку захворювання, а IgG - через 2 тижні. Здавалося б, можна використати це дослідження для встановлення того, чи перехворіла людина, чи має достатній рівень захисту проти вірусу, а в світлі поширення вакцинації -  для визначення  її ефективності та дієвості...

Читайте також: Колективний імунітет і COVID-19

І, хоча в теорії визначення та оцінка опірності до COVID-19 звучать дуже привабливо, на практиці таке дослідження обмежене певними труднощами. Справа в тому, що на даний момент достеменно невідомо, як довго антитіла утримуються в організмі після перенесеної інфекції та вакцинації. Так, попередні дослідження показують, що антитіла до вірусу поступово знижуються  протягом 6 місяців після зараження, ставлячи під питання тривалість імунітету до хвороби. Більше того, мінімальна концентрація захисних антитіл у крові, що попередила б повторне інфікування, надалі залишається невідомою. Чергова проблема полягає ще й у тому, що приблизно у 5-10% осіб, які перехворіли на COVID, рівень IgM та IgG настільки малий, що навіть не підлягає визначенню. І, наостанок, необхідно підкреслити існування різниці між антитілами, що виробляються у відповідь на зараження вірусом, і тими, що утворюються внаслідок вакцинації. На жаль, ще не затверджено тестів, що розрізняли б їх.

Враховуючи вищевказані обмеження лабораторних аналізів на антитіла, МОЗ України, європейський ECDC, американська FDA та інші медичні асоціації наразі визнають дані методи лише в якості вторинної діагностики. Однак це зовсім не означає, що таке дослідження не є корисним. По-перше, воно може бути застосоване як додаткове підтвердження вже наявної інфекції, або ж  як спосіб виявлення причинно-наслідкового зв’язку між ускладненнями та інфікуванням. По-друге, на даний момент вчені по всьому світу активно використовують різноманітні методи визначення антитіл з метою розширення наших знань стосовно розвитку та змін імунітету до інфекції COVID-19. Саме тому таке дослідження не є непотрібним, скоріше медична спільнота ще не має достатньої кількості даних, щоб правильно інтерпретувати отримані результати, а тести ще не є достатньо прицільними. Проте, наука не стоїть на місці і впровадження більш точних методів - лише питання часу.

Підсумовуючи, на даний момент методами первинної лабораторної діагностики захворювання COVID-19 залишаються ПЛР та визначення антигенів вірусу. Виявлення антитіл та їх аналіз все ще знаходяться на стадії удосконалення та впровадження в практику. А тому, слідкуймо разом за актуальними новинами та тримаймо руку на пульсі!