Захворювання Osteogenesis Imperfecta (OI), також відоме як недосконалий остеогенез або хвороба крихких кісток (brittle bone disease) - група генетичних розладів сполучної тканини, зумовлених головним чином мутаціями в генах, які кодують колаген І типу.

OI - як генетично, так і клінічно гетерогенна хвороба з поширеністю приблизно 1 на 20000 живонароджених. Проте легкі форми OI є недостатньо діагностованими, тому фактична захворюваність може бути вищою.

Колаген І типу є основним органічним компонентом кісткового матриксу і тому відіграє ключову роль у цілісності кісткової тканини. Більшість (85-90%) хворих на OI мають мутації в генах COL1A1 або COL1A2, що успадковуються за аутосомно-домінантним типом. Решта випадків спричинені мутаціями в інших генах, повязаних з біосинтезом колагену, диференціюванням або мінералізацією кісткових клітин. Такі варіанти OI успадковуються за аутосомно-рецесивним, рідше - за аутосомно-домінантним та Х-зчепленим типами.

Читайте також: Спінальна м'язова атрофія і найдорожча в світі ін'єкція для її лікування

Пацієнти з OI страждають в першу чергу від частих переломів кісток із нетиповою локалізацією, що можуть виникати внаслідок незначних травм.

Захворювання часто супроводжується деформаціями:

• хребта
• черепа
• довгих кісток
• грудної клітки

Як наслідок структурних і функціональних аномалій скелета, біль у кістках є частим явищем. Низький зріст також є поширеною ознакою, особливо при важких формах ОІ.

Читайте також: Вроджені порушення метаболізму

OI - системне захворювання сполучної тканини, тож частим явищем є позаскелетні прояви, що виникають первинно або вторинно по відношенню до скелетних і включають:

• синьо-сіре забарвлення склер 
• аномалії розвитку зубів
• гіпермобільність суглобів
• втрата слуху
• м’язова слабкість
• серцево-судинні ускладнення
• проблеми з дихальною системою

Клінічна класифікація OI була вперше створена Сіленсом (Sillence) та його колегами у 1979 році і полягала у поділі захворювання на чотири основні типи (I-IV):

• тип І - найлегша недеформуюча форма захворювання. Переломи виникають постнатально, зазвичай їх частота знижується після періоду статевого дозрівання. Пацієнти із І типом OI мають блакитно-сірі склери, підвищену схильність до крововиливів. Може реєструватися зниження слуху або синдром гіпермобільності суглобів. Спостерігається незначна затримка росту та легкі деформації довгих трубчастих кісток.
• II - тяжка форма, з перинатальною летальністю, випадки виживання до року та довше не реєструвалися. Такі діти часто народжуються недоношеними, з внутрішньоутробними переломами та деформаціями кісток. Нижні кінцівки розташовані в положенні "жабки" або "Будди", що дає змогу запідозрити захворювання ще під час ультразвукового дослідження плоду.
• тип III - з важкою нелетальною прогресуючою деформацією. Пацієнти мають надзвичайно крихкі кістки, у них реєструють до сотні переломів протягом усього життя. Довгі трубчасті кістки легко деформуються від звичайного напруження м’язів та внаслідок перенесених переломів. Ці люди мають виражену затримку росту і потребують інтенсивної фізичної реабілітації та ортопедичної допомоги, більшість пересувається за допомогою інвалідного візка.
• IV тип - з середньою тяжкістю (є проміжним між типами I і III): перші прояви можуть бути як при народженні так і у шкільному віці. Колір склер - синьо-сірий або білий. Ці діти часто мають декілька переломів на рік та викривлення довгих трубчастих кісток. Частота переломів може зменшуватися, або їх може навіть не бути після пубертатного періоду. Зазвичай пацієнти мають низький зріст, але реагують на терапію соматотропіном. Завдяки постійній реабілітації та ортопедичній корекції ці хворі можуть пересуватися без сторонньої допомоги.

Класифікація з часом була дещо розширена відповідно до клінічних ознак. Крім того, існує класифікація OI на основі генетичних ознак, проте більшість відомих форм захворювання досі вкладаються в класифікацію Сіленса.

При постановці діагнозу OI клінічну картину доповнюють відповідні методи дослідження. Антенатальне УЗД, здатне виявити аномалії довжини кінцівок вже на 15-18 тижнях вагітності, є найбільш корисним для діагностики типів OI з тяжким перебігом (II і III). При легших варіантах захворювання зміни на УЗД часто відсутні.

На рентгенографії можуть бути виявлені:

• Переломи – зазвичай поперечні, нижніх кінцівок (перше зображення).
• Надмірне розростання кісткового мозолю та кістковий малюнок, що нагадує попкорн - численні зубчасті, радіопрозорі ділянки з радіаційно щільними краями.
• Зміни черепа - Вормові (додаткові) кістки (друге зображення), збільшення синусів, сплощення основи черепа.
• Деформації грудної клітки - зламані ребра, з потовщеннями в місцях з'єднання кісткової і хрящової частин, килевидна деформація (третє зображення).
• Зміни тазу та проксимального відділу стегнової кістки.

Osteogenesis Imperfecta. Двосторонні переломи стегнових кісток у новонародженого.

Джерело: https://www.medscape.com/

Osteogenesis Imperfecta. Вормові (додаткові) кістки (Wormian bones).

Джерело: https://www.medscape.com/

Переломи променевої та ліктьової кісток. Множинні переломи ребер. Перелом плечової кістки що загоюється з формуванням кісткового мозолю.

Джерело: https://www.medscape.com/

Інколи проводиться біопсія шкіри, що дозволяє дослідити колаген, синтезований фібробластами.

Результати рутинних лабораторних досліджень при OI зазвичай відповідають референтним значенням, але можуть бути корисними для виключення патології, повязаної з метаболічними розладами, з якими необхідно проводити диференційну діагностику. Потрібно також виключати інші спадкові захворювання сполучної тканини. Крім того, варто памятати про те, що часті переломи можуть бути ознакою домашнього насилля.

Генетичні тести використовують як для визначення ризиків рецидивів захворювання в сімї і остаточного підтвердження діагнозу, так і для визначення найбільш доцільного лікуваня.

OI є генетичним захворюванням, а отже на сьогодні не є виліковним. Основні цілі в роботі з такими пацієнтами включають зниження частоти переломів, зменшення болю та сприяння росту, рухливості та функціональної незалежності. Враховуючи різномаїття скелетних та позаскелетних проявів, слід надавати багатопрофільну допомогу, поєднуючи генетичні, медикаментозні, хірургічні, ортопедичні методи, а крім того - залучати фізіотерапевтів, оториноларингологів, стоматологів.

Медикаментозне лікування для більшості пацієнтів полягає у внутрішньовенному введенні препаратів групи бісфосфонатів, які покращують кісткову масу та архітектуру, а також певною мірою знижують ризик переломів. В деяких випадках є доцільним призначення гормону росту. 

Хірургічне лікування, а саме остеотомія з встановленням інтрамедулярного стрижня та корекція інших скелетних деформацій, залишається основою лікування пацієнтів з ОІ, проте його слід проводити лише за наявності чітких цілей втручання і в тому випадку, якщо є ймовірність покращення функції.

Трансплантація кісткового мозку, а саме мезенхімальних стовбурових клітин (МСК), вивчається як потенційний майбутній метод лікування ОІ.