Для початку визначимось, що означає термін “етнічність” в медичному контексті. 

Різноманітні характерні риси різних популяцій протягом років змушували лікарів ламати голови над тим, у чому причина цих фенотипових відмінностей та чи можна з них вивести генетично обумовлений термін "раса".

"Расова" класифікація ігнорує соціально-культурні впливи навколишнього середовища, які впливають на людину в певній популяції (харчові звички, клімат тощо), тому цей термін був заміщений більш доцільним поняттям "етнічність". Тим не менш, цей термін також є проблемним через брак наукової бази, яка б обґрунтовувала доцільність і коректність його застосування.

Крім того, поділ на «раси» ґрунтується на застарілому, в науковому відношенні, уявленні про те, що людство розвивалося в різних частинах світу, кожен у своєму “напрямку”. Однак, згідно з сучасними дослідженнями, усі люди походять із Африки. Відповідно, існує значно більша різниця в експресії алелів одних і тих самих генів у вихідній популяції. І, якщо ми всі маємо спільне походження, що ж конкретно робить одну популяцію відмінною від іншої? Відповідь проста: генетика.

Читайте також: Наука - антидот від расизму?

Справа навіть не безпосередньо в генах, а в їхніх варіаціях. По суті, українці не мають генів, які б відрізнялись від таких у, наприклад, жителів Полінезії. Однак існують відмінності в частоті експресії окремих варіацій цих генів, тобто в послідовності основних пар  ДНК. Такі варіації називаються мутаціями, якщо їхня частота менше 1%, і поліморфізмами, якщо частота генної варіації перевищує 1%. Ця варіація може бути успадкована індивідом або утворена de novo в ході реплікації ДНК. Вирішальним фактором тут є те, що ці варіації можуть впливати на функціонування генного продукту (протеїну). 

Саме поліморфізмом гену, який кодує білок DARC (антиген Даффі / рецептор хемокінів), пояснюється факт, що так звані корпускулярні гемолітичні анемії розвинуться та будуть діагностовані з більшою ймовірністю у мешканця Субсахарської Африки чи Індії, ніж у середньостатистичного українця. Поліморфізм призводить до втрати мембранного білка, оскільки відсутність білка перешкоджає проникненню малярійному плазмодію vivax у клітину, захищаючи таким чином від малярії. Очевидно, що цей еволюційний захисний механізм з часом поширився в зонах ризику малярії, оскільки він сприяє виживанню індивіда.

Найпоширенішими гемоглобінопатіями, що територіально корелюють з Африкою та східним Середземномор'ям, є серповидноклітинна анемія та таласемія.

Серповидноклітинна анемія (дрепаноцитоз)

• Найпоширеніша форма гемоглобінопатії. Зустрічається у 20-40 % населення тропічної Африки.
• Якісне порушення синтезу глобінового ланцюга: внаслідок точкової мутації, що призводить до дефекту β-ланцюгів гемоглобіну, глутамін замінюється валіном, і  утворений НbS замінює основний фізіологічний гемоглобін A (HbA). Форма та пружність еритроцита змінюється, скорочується термін його життя, що призводить до повторних мікроінфарктів і фактичного хронічного гемолізу.
• Аутосомно-рецесивний тип наслідування.
• Гетерозиготні носії є резистентними проти малярії.

У зоні ризику етнічні мешканці і, завдяки селекційній перевазі, накопичення генних алелів відбувається в усьому “поясі малярії”: Середземноморський район до Південно-Східної Азії, частини Північної та Південної Америки, і особливо (Західної) Африки.

Читайте також: Синдром Кабукі

Клінічний перебіг: для гетерозиготних носіїв перебіг є безсимптомним. Для гомозиготних характерні гемолітичні анемії, вазооклюзивні  кризи. Будь-які оксидантні стреси, пов`язані зі зниженням сатурації (інфекції тощо), можуть призвести до  інфарктів внутрішніх органів. Для приєднання бактеріальних інфекцій характерна спленомегалія або аспленія внаслідок рецидивуючих інфарктів селезінки.

Діагностика: мікроскопічно в мазку крові визначаються дрепаноцити - еритроцити з чітко вираженим центрованим осадом з мутованих ланцюгів гемоглобіну.

Терапія: етіотропна - алогенна трансплантація кісткового мозку, трансплантація стовбурових клітин у гомозиготних носіїв. Симптоматично - попереджувати стани кисневого голодування, щеплення проти грипу, пневмококів, гемофільної палички, пеніцилінова профілактика, в окремих випадках - застосування гідроксисечовини.

Таласемія

• Є гетерогенною групою генетично обумовлених захворювань 
• Характеризується кількісним порушенням синтезу глобінового ланцюга: фізіологічно гемоглобін складається на 98% з HBA1(aabb), 2 % HbA2 (aaδδ), залишків фетального гемоглобіну HbF (aaγγ). Аутосомно-рецесивна мутація бета глобіну при таласемії призводить до зменшення або припинення синтезу ланцюгів та компенсаторного збільшення продукції γ- або δ- ланцюгів 
•  Залежно від уражених генів глобіну, розрізняють, зокрема, α- та β-таласемію. Залежно від генотипу, клініка варіює між безсимптомним, серйозним та навіть летальним перебігом 
• У випадку α-таласемії розрізняють м'яку форму (мало виражені симптоми), хворобу HbH (симптоми легкого та помірного ступеня) та синдром Hb-Barts-Hydrops-fetalis, так званий,гемоглобін Барта (важкі симптоми, зазвичай перинатальна смерть). Залежно від клінічної картини, терапія така ж, як і при β-таласемії 
• У випадку β-таласемії розрізняють малу форму (мало виражені симптоми) та гомозиготну основну форму. Остання є некурабельною і вже в дитинстві характеризується важким перебігом 
• Внаслідок неефективного еритропоезу відбувається інтра- та екстрамедулярний гемоліз 

У зоні ризику етнічні мешканці ендемічних районів Південно-Східної Азії, Індії, Близького Сходу та Африки.

Клінічний перебіг: основним симптомом є мікроцитарна гіпохромна анемія. Якщо її не лікувати, посилений еритропоез призводить до екстрамедулярного кровотворення, гепатоспленомегалії та порушень росту. Характерна незначна спленомегалія.
У випадку гомозиготних носіїв характерні виражені гемолітичні кризи з народження, затримка росту, виражена гіперплазія кісткового мозку, пошкодження внутрішніх органів внаслідок гемосидерозу.

Діагностика: мікроскопічно наявні таргетні клітини, базофільна зернистість, лабораторні ознаки гемолізу (збільшення непрямого білірубіну, збільшення лактату, зниження гаптоглобіну і т.д )

Терапія: 
1. Терапія α-таласемії:
Так звані малі форми: Зазвичай терапія не потрібна.
Хвороба HbH: При необхідності періодичне переливання концентратів еритроцитів
Синдром Hb Barts hydrops fetalis
Рішення про переривання вагітності, висока летальність серед новонароджених.
2. Терапія β-таласемії:
Симптоматичне лікування великих форм таласемії включає регулярну трансфузію еритроцитів у поєднанні з хелатотерапією для запобігання перевантаженню залізом організму.

Дефект ензиму  є причиною корпускулярної гемолітичної анемії.

Дефіцит глюкозо-6-фосфат-дегідрогенази 

• Є найчастішою ензимопатією.
• Поширеність захворювання у Африці є у 200 разів більшою, ніж у центральній Європі
• Успадковується аутосомно-рецесивним шляхом.
• Гетерозиготні пацієнти є резистентними до малярії.
• Також відомий як фавізм, оскільки клініка з'являється після вживання в їжу бобових.

У зоні ризику етнічні мешканці: Африки, Близького Сходу та Південної Азії.

Клініка: оксидативний стрес внаслідок вживання бобових, інфекцій, деяких медикаментів, який призводить до гемолітичних кризів. Переважно захворювання перебігає безсимптомно.

Діагностика: анамнез, клінічний перебіг, лабораторні ознаки гемолітичної анемії, наявні еритроцити з включеннями тілець Хайнца, знижена активність глюкозо-6-фосфат-дегідрогенази (визначається шляхом спектрометрії).

Терапія: каузальна відсутня, для уникнення спровокованих випадків гемолізу рекомендується попередження контактів з тригерами (наприклад, метамізол, гідроксихлорохін, нітрофурантоїн).

І не лише питання крові. 
Якщо виходити з цитати гурту Rammstein “Denn du bist was du isst”(ти є тим, що ти їси), беззаперечно, особливості харчування різних етнічних груп мають суттєвий вплив на “етнічний мікробіом”. 
Так, у деяких регіонах світу (переважно в Азії, частині Африки та Америки) майже 100% дорослого населення не переносить лактозу. Це пов'язано з відсутністю у них ензима лактази. Населення Центральної та Південній Азії генетично втрачають цю здатність у дитинстві і розвивається непереносимість лактози. Під час споживання молочних продуктів це проявляється, зокрема, нудотою, метеоризмом або діареєю. Непереносимість лактози також широко поширена в Південній Африці та Південній Америці; в Європі особливо страждає південь. Це пов’язано з тим, що люди за межами Азії також втрачають здатність розщеплювати лактозу, якщо не вживають лактозу протягом тривалого періоду часу. Тоді вироблення ферменту лактази неможливо відновити.

І, наостанок, клінічний випадок: молода жінка , поступила у відділення терапії з лихоманкою, гострим нестерпним абдомінальним болем, моноартритом. З анамнезу захворювання відомо, що такі скарги турбують її не вперше, і, поза епізодами, будь-які скарги відсутні. Нюанс: з сімейного анамнезу відомо, що брати пацієнтки періодично з дитинства мають таку саму клінічну картину. 
Єрсиніоз? Гостра порфіринурія? Апендицит? 

 До правильного діагнозу лікаря підштовхне ретельно зібраний анамнез, а саме: бабуся пацієнтки свого часу емігрувала до східної Європи з материкової Греції в зв'язку з турецькими погромами .

 Правильна відповідь - сімейна середземноморська лихоманка, спадкове захворювання, що передається аутосомно-рецесивним шляхом, причина - мутація MEFV-гену на 16 хромосомі. Патофізіологія ймовірно пов'язана з мутацією, що спричиняє надмірну активність функції гранулоцитів.

У зоні ризику етнічні мешканці: східне Середземномор'я, Сирія, Ліван, Йорданія, Туреччина, Ізраїль.

Клініка: лихоманка, перитоніт (іноді полісерозит) протягом 1–3 днів з інтервалом від тижнів до місяців, моноартрит, висип, в анамнезі часто клініка гострого живота, і, в зв'язку з цим, проведена апендектомія.

Терапія: каузальна відсутня. Легкі форми часто не діагностуються. Здійснюється профілактика амілоїдозу шляхом пригнічення функції гранулоцитів: колхіцин, антагоністи TNF-α.