У  2003 році 65-річний чоловік прийшов до невролога Адама Земана зі скаргами на нездатність уявляти обличчя членів сім'ї або відтворювати недавно відвідувані місця. Відомо, що чоловік втратив здатність уявляти після перенесеної операції, ймовірно, він переніс інсульт і після цього виник даний стан. Він міг бачити, але не міг відтворювати образи в своїй уяві. Земан ніколи не стикався з подібним і почав досліджувати це явище. Науковці почали аналізувати цього пацієнта, проводячи різноманітні тести.

Наприклад, коли його запитали, який відтінок зеленого світліший - трави чи сосни - більшість людей вирішать, уявляючи собі і траву, і сосну. Пацієнт відповів правильно, що сосни темніші, але лише тому, що знав правильну відповідь, а не тому, що візуалізував. Пацієнт добре здав тест на просторову орієнтацію предметів, але йому на це було потрібно більше часу, ніж людям з контрольної групи.

Функціональна магнітно-резонансна томографія показала, що відповідальні за формування візуальних образів зони мозку пацієнта відображали дуже малу активність під час виконання завдань, в той час як ділянки, відповідальні за прийняття рішень та прогнозування помилок були більш активними. Земан та його колеги опублікували свою знахідку у 2010 році, на що отримали багато відповідей пацієнтів з такими ж скаргами. Науковці мали 21 респондента і на основі їх даних у 2015 році опублікували своє дослідження і вперше дали назву цьому стану - "афантазія". З 2015 року афантазія стала предметом газетних статей, телевізійних репортажів, блогів та подкастів. 

Таке явище зустрічається рідко, але вчені виділили два типи цього розладу, включаючи набуту афантазію, яка може виникати після травми головного мозку або іноді після періодів депресії чи психозу та вроджену афантазію, яка присутня з народження.

Люди, які не можуть сформувати візуальні образи насправді можуть зіткнутися з безліччю проблем. Наприклад, нездатність згадувати обличчя чи знайомі місця може викликати розчарування та соціальні труднощі. Неможливість візуально запам’ятати важливі події, наприклад, як виглядали квіти або сукня в день весілля людини, також може засмучувати. Навіть прості  речі, такі як підрахунок овець в уяві перед сном, є складним завданням.

Цікаво, що нещодавня стаття у ”Scientific Reports” зазначає, що люди з таким станом бачать образи під час снів, хоча вони не такі яскраві. Це спостереження свідчить про те, що, хоча ненавмисна візуалізація може залишатися незміненою, навмисне відтворення зображень є більш складним завданням. Щоб дослідити цей стан, науковці почали глибше вивчати таких пацієнтів.

Дослідники використали завдання з малювання, що вимагають зорової пам’яті, щоб з’ясувати відмінності між людьми з афантазією та людьми з добре розвиненою уявою. Їхні висновки опубліковані в журналі Cortex.

Науковці показали фотографії трьох кімнат 61 людині з афантазією та 52 людям без цього захворювання. Потім вчені попросили учасників обох груп намалювати кімнати - один раз з пам'яті, а інший, використовуючи їх фото, як орієтир. Ці малюнки були об’єктивно оцінені 2795 волонтерами.

Після збору даних команда скоригувала вік, різницю в художніх здібностях та здатність візуального розпізнавання  та порівняла можливості учасників відтворювати зображення з окремими об’єктами та просторові відношення між кількома предметами.

Малюючи з пам’яті, ті, хто страждали афантазією, з труднощами запам’ятовували предмети на малюнку. Вони намалювали значно менше об'єктів - в середньому 4,98 проти 6,32 в контрольній групі. Їх предмети були менш яскравими і вони витрачали менше часу на їх відтворення, ніж ті, хто мали типові навички візуалізації та відображення.

Також учасники дослідження з афантазією використовували більше символів та тексту в своїй уяві під час малювання, часто спираючись на словесний опис, інколи позначаючи архітектурний компонент замість того, щоб малювати деталі.

Керівник дослідження Wilma Bainbridge, доцент кафедри психології Чиказького університету, сказала: “Одне з можливих пояснень може полягати в тому, що люди з афантазією в таких випадках  покладаються на інші стратегії, такі як словесне кодування простору. Такі словесні відображення насправді можуть допомогти їм уникнути помилкових спогадів ". Однак у цих учасників не виявляли порушень просторової пам'яті. Ця група точно розміщувала предмети на своїх малюнках з меншою кількістю помилок, аніж учасники із типовими здібностями до відображення.

Коли всіх учасників попросили намалювати безпосередньо із зображення, обидві групи виконали завдання без значних відмінностей. Цей результат змушує дослідників вважати, що, хоча люди з афантазією не можуть візуалізувати зображення, вони зберігають просторову пам'ять. Це, можливо, вказує на те, що ці дві функції пам'яті зберігаються по-різному в мозку.

Коли одного з учасників з афантазією запитали про цей досвід, він сказав: "Коли я побачив зображення, я описав його собі і вже згодом черпав з цього опису, потрібні мені дані, однак я міг зберегти в пам'яті лише сім-дев'ять деталей". Інший учасник сказав, що він швидше запам'ятав перелік предметів, а не їх зображення.

Wilma Bainbridge та її колеги сподіваються використовувати МРТ-сканування в майбутніх дослідженнях, щоб з'ясувати, де і як афантазія  проявляється в мозку.

Це дослідження на сьогодні є значним, оскільки воно підтверджує існування цього рідкісного стану та дає нам більше уявлень про те, як живуть пацієнти з сліпою уявою.