Синдром хронічної втоми (CFS) - це розлад, що характеризується незрозумілою сильною втомою, яка посилюється під час навантажень. Втома супроводжується когнітивною дисфункцією та порушенням функціонування, яке зберігається більше 6 місяців. CFS - це соматична хвороба, а не психологічний розлад. Точний патогенез наразі невідомий. 

Для пояснення патогенезу вчені розглядали численні механізми та молекули, які призводять до порушень імунної функції, гормональної регуляції, метаболізму та реакції на окислювальний стрес, включаючи порушення функцій природних клітин-кілерів та/або функції Т-клітин, підвищення рівня цитокінів та аутоантитіл (ревматоїдний фактор, антитиреоїдні антитіла, антигліадин), залучення інфекції; проте причинно-наслідковий зв’язок не встановлено.

CFS вражає від 836 000 до 2,5 мільйонів американців. Приблизно у 84-91% осіб це захворювання не було діагностоване, тому справжня поширеність невідома. В цілому CFS частіше зустрічається у жінок, ніж у чоловіків, і найчастіше зустрічається у дорослих молодого та середнього віку. Середній вік початку захворювання - 33 роки, хоча зареєстровані випадки у пацієнтів молодше 10 років та старше 70 років. 

CFS спочатку називали міалгічним енцефаломієлітом, оскільки британські клініцисти вказували на залучення у процес скелетних м’язів, що проявляється як хронічна втома, та енцефалітичний компонент, що проявляється як когнітивна дисфункція. Однак деякі експерти вважають цей термін неточним, оскільки у лабораторних та візуальних дослідженнях не завжди спостерігаються обидва компоненти, а міалгія не є основним симптомом.

Діагностичні критерії

За даними Національної медичної академії, для діагностики CFS необхідна наявність наступних 3 симптомів протягом більше 6 місяців, а інтенсивність симптомів повинна бути помірною або важкою принаймні 50% часу  :

• Втома: Помітне зниження або погіршення здатності пацієнта займатися діяльністю, яка йому подобалась до початку хвороби, при цьому це порушення зберігається більше 6 місяців, не пов'язане з навантаженнями і не полегшується після відпочинку.
• Післянапругове нездужання: у пацієнтів спостерігається погіршення симптомів після впливу фізичних чи когнітивних факторів, стресу, які раніше добре переносилися.
• Поганий\несвіжий сон: Пацієнти відчувають втому після нічного сну.

Для дотримання критерію діагностики необхідна наявність всіх 3 вищезазначених симптомів разом з одним із  симптомів, наведених нижче:

• Когнітивні порушення - проблеми з мисленням, що посилюються через навантаження, зусилля, стрес або брак часу.
• Ортостатична непереносимість - погіршення симптомів при прийнятті та збереженні вертикальної постави. Симптоми зменшуюються, хоча і не обов’язково усуваються, при поверненні у горизонтальне положення.

Початок захворювання може бути гострим або поступовим. Гострий початок може бути наслідком інфекційно-подібного синдрому (наприклад, лихоманки, нездужання, болі в м’язах, респіраторних чи шлунково-кишкових симптомів) або певної гострої інфекції (наприклад, гострого інфекційного мононуклеозу, викликаного вірусом Епштейна-Барр). Хвороба також може маніфестувати після травм і хірургічних втручань. Поступовий початок може наступати протягом місяців або років. Вираженість і частота симптомів можуть відрізнятися у різних пацієнтів і в одного пацієнта теж. Симптоми можуть змінюватися протягом дня, із дня на день і протягом усієї хвороби. 

Пацієнти часто відчувають значні порушення як фізичних, так і психічних функцій в певний момент їхього захворювання. Деякі пацієнти можуть бути прикуті до інвалідного візка або ліжка протягом деякого періоду свого захворювання. Їм може знадобитися значна допомога у повсякденному житті, а також коригування або припинення їхньої роботи чи навчання. У деяких пацієнтів симптоми можуть зменшуватися або навіть переходити до повної ремісії. 

Пацієнт також може скаржитися на :

• болючість у лімфатичних вузлах, особливо на шиї або в пахвових западинах
• шлунково-кишкові проблеми
• озноб і нічну пітливість
• алергію на їжу
• чутливість до світла, дотику, тепла або холоду
• задишку
• нерегулярне серцебиття
• дратівливість або зміну настрою
• тривогу або панічну атаку
• оніміння, поколювання та печіння в руках, ногах та обличчі
• біль в очах
• субфебрильну температуру

Етіологія

Багато вірусів вивчалися як потенційні причини CFS, проте остаточного причинно-наслідкового зв’язку не встановлено. Було вивчено віруси герпесу людини 6 типу, ентеровірус, вірус краснухи, Candida albicans, мікоплазма, Chlamydia pneumoniae,  ретровіруси, вірус коксакі В, цитомегаловірус. Деякі люди, інфіковані вірусом Епштейна-Барр, Coxiella burnetii страждали на CFS, але не всі люди із CFS мали ці інфекції. Фактори навколишнього середовища також підозрюються як тригер для розвитку CFS, проте конкретних факторів не виявлено.

Родичі пацієнтів з CFS мають підвищений ризик розвитку цього синдрому, що свідчить про генетичний компонент або загальний вплив навколишнього середовища. Останні дослідження виявили деякі генетичні маркери, при наявності яких людина може бути схильною до розвитку CFS. Деякі дослідники вважають, що етіологія врешті-решт виявиться багатофакторною, включаючи генетичну схильність та вплив мікробів, токсинів та інших фізичних та/або емоційних травм.

Тестування

Наразі немає доведено релевантного тесту для діагностики CFS. Хоча у пацієнтів було зареєстровано багато відхилень, жоден із цих «біомаркерів» не має достатньо низького рівня хибнонегативних та хибнопозитивних результатів для його розгляду, як діагностичного тесту. Лікар може поставити діагноз CFS на основі ретельно зібраної  історії хвороби та фізикального огляду, результатів лабораторних досліджень. Лабораторні результати аналізів часто в нормі при CFS. Однак лабораторна діагностика необхідна для виключення інших основних причин симптомів:

• ЗАК
• Біохімічний аналіз крові
• Функціональний стан щитовидної залози
• С-реактивний білок
• Швидкість осідання еритроцитів
• Креатинкіназа
• Бактеріологічні посіви (при підозрі на наявність інфекції)

Додаткові тести:

• Полісомнографія
• Електрокардіографія (ЕКГ)
• Комп'ютерна томографія або магнітно-резонансна томографія головного мозку корисна для виключення порушень центральної нервової системи у пацієнтів з незрозумілими симптомами ЦНС. Результати КТ та МРТ можуть бути нормальними у пацієнтів з синдромом хронічної втоми. 

Не існує ліків або схваленого лікування синдрому хронічної втоми. Однак деякі симптоми можна лікувати або контролювати. Таке симптоматичне лікування може забезпечити полегшення для деяких пацієнтів. 

Симптоми, які можна спробувати усунути:

Післянапругове нездужання 

Післянапругове нездужання - це погіршення симптомів навіть після незначних фізичних, розумових або емоційних навантажень. У деяких пацієнтів сенсорне перевантаження (світло і звук) може викликати нездужання. Симптоми зазвичай погіршуються через 12-48 годин після активності і можуть тривати протягом декількох днів або навіть тижнів. Цей симптом можна зменшити за допомогою  управління діяльністю, яка полягає в тому, щоб навчитися збалансовувати відпочинок та активність, щоб в подальшому уникнути загострень. Для цього пацієнтам необхідно  знайти свої індивідуальні межі розумової та фізичної активності. 

Будь-яка діяльність або тренування для пацієнтів повинні бути ретельно розроблені з урахуванням особливостей кожного пацієнта. Хоча інтенсивні аеробні вправи можуть бути корисними для покращення перебігу багатьох хронічних захворювань, пацієнти з CFS не переносять таких процедур. 

Сон

Пацієнти з CFS часто відчувають себе менш бадьорими та скаржаться на проблеми зі сном. Поширені скарги на утруднення засинання, надзвичайну сонливість, яскраве сновидіння, синдром неспокійних ніг та нічні спазми м’язів. Cпершу слід дотримуватися гігієни сну та намагатися виробити у себе хороші звички. Коли пацієнти випробовують ці поради, але все ще не можуть налагодити свій сон, лікар може порекомендувати медикаментозне вирішення проблеми. 

Біль

Пацієнти з CFS часто відчувають сильні болі в м’язах і суглобах. Вони також можуть мати головні болі і відчувати шкірний біль при дотику. Лікарі можуть спочатку порекомендувати спробувати знеболюючі, такі як парацетамол, аспірин або ібупрофен. Якщо вони не забезпечують достатнього знеболення, пацієнтам, можливо, доведеться звернутися до фахівця з болю. 

Депресія, стрес і тривога

У багатьох пацієнтів з CFS під час хвороби розвивається депресія. Лікарі рекомендують медикаментозне лікування, однак деякі препарати, що використовуються для лікування депресії, мають побічні ефекти, які можуть погіршити симптоми CFS. 

Багато пацієнтів відмічають покращення симптомів після нетрадиційної терапії. Можуть бути корисними медитація, масаж, йога, або інша розслаблююча терапія, яка допомагає пацієнту.