У цій статті розберемо, чи дійсно перераховані нижче препарати такі важливі.

1. Пробіотики не панацея

Пробіотики містять мікроорганізми, більшість з яких є бактеріями, подібними до людської мікробіоти.  До найбільш вивчених видів належать Lactobacillus, Bifidobacterium та Saccharomyces.  Поняття "корисних" мікробів виникло більше століття тому в Інституті Пастера, а в 1899, Генрі Тіссьє, педіатр за фахом, виділив представників роду Bifidobacterium з калу здорових немовлят та запропонував включити їх до схеми лікування діареї.

Сім основних родів мікробних організмів, які найчастіше використовуються в пробіотичних продуктах, це Lactobacillus, Bifidobacterium, Saccharomyces, Streptococcus, Enterococcus, Escherichia та Bacillus. Як вважається, пробіотики здатні моделювати імунну систему, забезпечувати стійкість травного тракту до патогенної інвазії, покращувати функцію кишкового бар'єру, знижувати рН кишечника і моделювати кишкову перистальтику кишечника та сприйняття болю. Але чи дійсно пробіотики потрібно обов'язково призначати, чи, можливо, кишкова мікробіота впорається сама?

Читайте також: Найчастіші ознаки, що лікар лікує вас неправильно

Так, зокрема, пробіотики були запропоновані як ефективний засіб лікування екземи;  їх використання збільшується, оскільки тривають численні клінічні випробування.  Вперше огляд Cochrane, в якому лише висловлювалось припущення, що пробіотики, можливо, не є ефективним засобом лікування екземи, але доказів для цього було недостатньо, був опублікований ще у 2008. У 2017 році дані було оновлено: огляд включав 39 рандомізованих контрольованих досліджень із сумарною вибіркою у 2599 осіб. Тривалість лікування становила від чотирьох тижнів до шести місяців, а тривалість спостереження після закінчення лікування становила від 0 до 36 місяців. Використаними пробіотиками були бактерії видів Lactobacillus та Bifidobacteria, які приймались окремо або поєднувались із іншими пробіотиками та вживались із пребіотиками або без них. Автори зробили висновок, що, порівняно з повною відсутністю пробіотиків, прийом наявних в даний час пробіотичних штамів, мабуть, має незначний вплив або зовсім не впливає на покращення симптомів екземи за суб’єктивною оцінкою пацієнта.  Тому використання пробіотиків для лікування екземи в даний час не ґрунтується на фактичних даних. 

Не надто ефективними є пробіотики і для лікування ожиріння: систематичний огляд та мета-аналіз, який включав 19 рандомізованих досліджень із сумарною вибіркою 1412 осіб, виявив, що добавки пробіотиків або синбіотиків незначно зменшують окружність талії (на 0,82 см), але не впливають на масу тіла та індекс маси тіла,  хоча якість доказів була низькою та помірною.  

Висловлювались припущення про те, що пробіотики можливо застосовувати в якості профілактики C.difficile-асоційованого коліту. На основі систематичного огляду та мета-аналізу 31 рандомізованих контрольованих досліджень з сумарною вибіркою 8672 пацієнтів, докази достовірності ефективності пробіотиків для попередження цього стану є помірними.  Хоча серед 32 включених досліджень повідомлялося про побічні ефекти, серед пацієнтів у контрольних групах спостерігалося більше побічних ефектів.  Короткотермінове використання пробіотиків видається безпечним та ефективним, але вже при застосуванні разом з антибіотиками у пацієнтів, які не страждають на імунодефіцит або не є виснаженими.  Незважаючи на необхідність подальших досліджень, госпіталізованих пацієнтів, особливо тих, хто має високий ризик розвитку C.difficile-асоційованого коліту, слід інформувати про потенційну користь та шкоду пробіотиків. Але, на сьогодні відсутні в достатній кількості дані для того, щоб  рекомендувати терапію пробіотиками як доповнення до антибіотикотерапії при коліті C. difficile.  Немає доказів, що підтверджують ефективність і доцільність використання окремих пробіотиків при лікуванні коліту C. difficile. 

Два масштабні клінічні випробування, опубліковані в New England Journal of Medicine, дозволяють припустити, що ситуація з інфекційною діареєю також може бути більш складною, ніж вважали раніше.  Науковці провели рандомізоване контрольоване дослідження пробіотиків, що містять Lactobacillus rhamnosus та Lactobacillus helveticus, у дітей, які перебували у відділенні невідкладної допомоги з гастроентеритом, та виявили, що пробіотик не запобігав розвитку гастроентериту від середньої до важкої форми протягом 14 днів після госпіталізації.  В окремому дослідженні Schnadower та його колеги виявили подібні результати лише з L rhamnosus GG.  В обох випробуваннях пробіотики не показали значної різниці порівняно з плацебо у зменшенні тривалості діареї та блювання, кількості позапланових відвідувань медичних закладів або тривалості амбулаторного лікування. 

Стосовно тривалої діареї у дітей, дані, що б свідчили на користь призначення пробіотиків, обмежені та мають низьку доказовість.

Науковці також не відчувають достатньої впевненості, щоб стверджувати про ефективність або безпеку пробіотиків у порівнянні з плацебо для індукції ремісії при хворобі Крона.  Це ж стосується і виразкового коліту: ефективність пробіотиків для індукції та підтримки ремісії при залишається недоведеною.  Це пов’язано з низькою або дуже низькою достовірністю даних, отриманих у результаті досліджень із обмеженою кількістю даних та недостатнім об’ємом вибірки.  На сьогодні бракує достатньо масштабних і методологічно коректних досліджень ефективності пробіотиків для лікування запальних захворювань кишечника.

Ефективність пробіотиків вивчалась також для лікування хворих з такими ураженнями печінки, як неалкогольні жирова дистрофія та стеатогепатит. В ході систематичного мета-аналізу було з’ясовано, що відсутність рандомізованих клінічних досліджень не дозволяє стверджувати про ефективність або недоречність пробіотиків для пацієнтів з неалкогольною жировою хворобою печінки та неалкогольним стеатогепатитом. Стосовно застосування пробіотиків у хворих із печінковою енцефалопатією, вчені дійшли до висновку, що, порівняно з плацебо або відсутністю лікування, пробіотики, ймовірно, позитивно впливають на одужання і можуть призвести до попередження розвитку явної печінкової енцефалопатії, покращення якості життя та зниження концентрації аміаку в плазмі, однак вони також можуть призвести до незначної або зовсім незначної різниці в смертності.  Чи пробіотики кращі за лактулозу при печінковій енцефалопатії, невідомо, оскільки якість наявних доказів дуже низька.  Для подальшого з’ясування справжньої ефективності пробіотиків необхідні якісні рандомізовані клінічні дослідження високої методологічної якості.

Хоча логіка, що лежить в основі призначення пробіотиків, може здатися обґрунтованою, очевидно, що нам потрібно пройти довгий шлях, перш ніж зрозуміти складність мікробіоти та ефекти – як хороші, так і погані – які можуть мати пробіотики.

2. Антиоксиданти і лікування тисяча й однієї патології травної системи

Антиоксиданти – це речовини, які мають на практиці, а не лише in vitro, запобігати пошкодженню клітин, спричиненим реакційноздатними сполуками кисню в організмі.  Рівень цих побічних продуктів збільшується при хронічному панкреатиті.  Антиоксиданти складають велику групу, яка містить багато природних та штучних продуктів, таких як вітамін С, вітамін Е, біофлавоноїди (присутні в чаї та какао) та багато спеціалізованих ліків.  В ході систематичного мета-аналізу  12 рандомізованих досліджень, присвячених застосуванню антиоксидантів при больовому синдромі при хронічному панкреатиті, науковці виявили, що, хоча антиоксиданти і можуть трохи зменшити біль у пацієнтів з хронічним панкреатитом, клінічна значимість цього невизначена.  Побічні ефекти у кожного шостого пацієнта також не свідчать на користь цих засобів. Вплив антиоксидантів на інші результати лікування, такі як використання анальгетиків, загострення панкреатиту та якість життя, залишаються невизначеними, оскільки надійних даних немає.

Відсутні також докази ефективності антиоксидантів при таких захворюваннях печінки як алкогольний, аутоімунний гепатози, гепатит В або С або цироз.  Мета-аналіз 20 рандомізованих клінічних випробувань із сумарною вибіркою 1225 осіб дозволив виявити, що при вказаних станах такі антиоксиданти як бета-каротин, вітамін А, вітамін С, вітамін Е та селен абсолютно неефективні.

Поширеною є думка про те, що антиоксиданти, які містяться в рослинній їжі та/або харчових добавках, можуть слугувати як засоби захисту клітин від розвитку різноманітних онкозахворювань. Можливо, певні поодинокі дослідження in vitro і свідчать на користь цього, але, наприклад, дані систематичного мета-аналізу 8 досліджень із сумарною вибіркою 390,769 осіб говорять, що на сьогодні є недостатньо доказів зв’язку прийому флавоноїдів та профілактики колоректальних новоутворень.  Додатково ускладнюється це ще й неможливістю точно визначити кількість флавоноїдів, яка надходить із їжею, тому що це залежить як від самих продуктів, так і від їхньої доступності.  Саме тому потрібні додаткові дослідження. Що дійсно допоможе профілактувати та вчасно діагностувати колоректальні новоутворення, так це регулярний скринінг.

Читайте також: Онко-скринінг дорослих

Антиоксиданти також, як свідчить огляд шести клінічних досліджень, не є ефективними при неалкогольному жировому захворюванні печінки та/або стеатогепатозі.

3. Всемогутні поліненасичені жирні кислоти

Усім відомі, напевно, омега-3 і, менш популярні, омега-6 та 9 поліненасичені жирні кислоти, яким приписують безліч властивостей, від покращення роботи мозку до очищення судин. Але чи відповідає це дійсності?

Дані кислоти пропонуються, зокрема, як засіб для лікування сімейної гіперхолестеринемії. Але, в систематичному мета-аналізі, що включав 15 клінічних випробувань, присвячених даній проблематиці, не було виявлено доказів користі даних сполук, а самі випробування були короткотривалими та низької методологічної якості.  Вчені наголошують, що потрібні великі паралельні рандомізовані контрольовані дослідження для вивчення ефективності дієти, що знижує рівень холестерину, та додавання до дієти, що знижує рівень холестерину, омега-3 жирних кислот та інших потенційних кандидатів у ефективні ліки.

Іншою групою нозологій, для лікування якої застосовуються періодично поліненасичені жирні кислоти є запальні захворювання кишечника. Але, в ході ретельного аналізу досліджень, вчені з’ясували, що омега-3 кислоти не мають жодної ефективності в підтримки ремісії як хвороби Крона, так і виразкового коліту.  При хворобі Крона, як кажуть науковці, омега-3 жирні кислоти здаються безпечними, хоча і можуть викликати діарею та симптоми ураження верхніх відділів шлунково-кишкового тракту.

Також, хоча вчені поки не можуть стверджувати, що дієта, збагачена омега-3 кислотами, може нести хоч якусь шкоду, вони вважають, що зміни мікробіоти кишечника, пов’язані з жирними кислотами омега-3, недостатньо вивчені.  Крім того, було виявлено очевидну відсутність користі у відповідь на підвищення в дієті кількості омега-3, при таких станах, як наприклад хвороба Крона, що свідчить про те, що така дієта підходить далеко не всім.

Інформаційна кампанія проходить за підтримки фонду "Відродження".