N-ацетилцистеїн (NAC) дозволений для використання в умовах виділення аномально в’язкого секрету дихальних шляхів, наприклад при пневмонії, бронхіті, трахеобронхіті, муковісцидозі, у пацієнтів із трахеостомією, післяопераційними легеневими ускладненнями, посттравматичними захворюваннями грудної клітки та перед діагностичною бронхоскопією.

 NAC може також мати терапевтичне застосування при хронічній гепатотоксичності  від прийому вальпроатів та гострій гепатотоксичності, спричиненої прийомом всередину м'ятної або гвоздичної олії.

 Інші потенційні можливості, але все ще знаходяться в експериментальній стадії, включають застосування NAC як протипухлинного засобу, а також для психіатричних станів, таких як шизофренія, біполярний розлад, депресія, шлунково-кишкові захворювання, такі як гепаторенальний синдром, інфекція Helicobacter pylori, некротизуючий ентероколіт, травма легенів, поліорганна дисфункція, сепсис та серпоподібноклітинна анемія.

 Існують повідомлення про випадки покращення неврологічного статусу в пацієнтів при отруєнні чадним газом після застосування NAC.

 Механізм дії NAC полягає у поповненні депо глутатіону завдяки утворенню цистеїну, який є важливим попередником у синтезі глутатіону. NAC сам по собі також зв'язується з токсичними метаболітами та вільними радикалами, а також збільшує доставку кисню до тканин, призводить до підвищення вироблення АТФ та змінює мікросудинний тонус для збільшення кровотоку та доставки кисню до печінки та інших життєво важливих органів.

 Але наскільки доцільним є призначення даного препарату при запаленні параназальних пазух? Проведене у 2015 році рандомізоване подвійне сліпе плацебо-контрольоване дослідження, у якому брали участь здорові добровольці, було присвячене визначенню ефектів NAC на мукоциліарний кліренс. Отримані результати свідчили про покращення мукоциліарного кліренсу. Завдяки цьому і було взято до уваги NAC як потенційно ефективний засіб для лікування хворих із риносинуситами.

 У 2017 році було проведено подвійне сліпе плацебо-контрольоване дослідження, метою якого було визначити можливість застосування ацетилцистеїну для покращення лікування підгострих синуситів. КТ біляносових пазух проводили на початку дослідження та через 30 днів після того, як пацієнти закінчили лікування, і кількісно оцінювали за оцінкою Лунда-Макея (ЛМ). Симптоми та деякі аспекти якості життя також були оцінені на початковому рівні та через 14 днів після початку та 30 днів після припинення лікування за допомогою опитувальника SNOT (Sino-Nasal Outcome Test). З’ясувалось, що додавання перорального ацетилцистеїну не має впливу на ефективність лікування підгострих синуситів.

 У ще одному дослідженні було порівняно між собою ефективність двох широко використовуваних муколітиків в асоціації зі стандартним топічним введенням кортикостероїдів для лікування рекурентних гострих риносинуситів.

 N-ацетилцистеїн виявився кращим за амброксол за всіма клінічними ознаками, які були об'єктами дослідження (довготривала ефективність, оцінка риносинусної ділянки, циліарна моторика, целюлярний склад секреції та переносимість). Але чи дійсно кращі клінічні результати забезпечені додаванням саме NAC, а не виключно кортикостероїдами?

 Так, наприклад, у протоколі NICE від 2017 року, складеного на підставі аналізу багатьох клінічних досліджень і з урахуванням принципів доказовості, відсутні згадки не лише про ацетилцистеїн, але й про муколітики взагалі. Це дещо ставить під сумнів доцільність призначення цієї групи препаратів при гострих риносинуситах.

 Так само відсутні муколітики і, зокрема, ацетилцистеїн у протоколі від American Academy of Otolaryngology, присвяченому веденню дорослих пацієнтів із гострим синуситом.

 У бібліотеці Cochrane також відсутні дані про застосування ацетилцистеїну у хворих із синуситами. Все це змушує замислитись, наскільки показовими були отримані результати, що свідчили про ефективність даного препарату.