Як спалах поліомієліту в Копенгагені став причиною створення апарату ШВЛ
07 серпня
Після того як один госпіталь намагався врятувати життя сотень пацієнтів, котрі не могли дихати, інженери вирішили цю проблему, спричинивши численні дискусії щодо етичності такого винаходу.
ШВЛ Поліомієліт Коронавірус

Більше пацієнтів, ніж апаратів ШВЛ, неукомплектовані лікарні, пандемія, що набирає обертів – і все це сім десятиліть до появи COVID-19. Криза розвивалась у Копенгагені. 

12-річна Віві Еберт лежала паралізованою перед анестезіологом Бйорном Ібсеном. Сім років після нацистської окупації, вулиці міста накрила нова тінь – поліовірус. У цей час Ібсен своїми руками, гумовим мішком та металевою трубкою назавжди змістив границю між життям та смертю, навчивши світ, як дихати.

Діапазон симптомів захворювання варіювався від гарячки та проблем із травною системою до паралічу, шоку та асфіксії. В той час найкращим способом лікування ускладнень поліомієліту були «залізні легені» - контейнер, в який поміщали хворого і він міг дихати завдяки вбудованій помпі. Науковці знали, що поліомієліт - інфекційне захворювання, проте не було єдиної згоди щодо шляхів його поширення. Вакцина ще не була доступною.

Юна Віві помирала на очах у Ібсена, у неї був бульбарний варіант поліомієліту. Окрім паралічу, вірус пошкодив центри ковтання, дихання та серцебиття у стовбурі головного мозку. У той час смертність цього варіанту поліомієліту перевищувала 80%. Водночас Ібсен розумів, що проблема із диханням пов’язана з паралічем м’язів, тоді як легені не були ураженими.

Молодий Ібсен у лютому 1949 переїхав із сім’єю до Бостона для стажування у анестезіології. Там лікар ознайомився із технікою використання гумового мішка для забезпечення дихання пацієнтів під час оперативних втручань. Він також навчився вентилювати пацієнтів через трахеостомічну трубку – ця техніка стала ключовим елементом у боротьбі із поліовірусною кризою у 1952р.

Техніка використання мішка була відома як «вентиляція під позитивним тиском» та не мала широкого застосування. «Залізні легені», винайдені у Гарварді у 1928 році, імітували нормальне дихання методом циркуляції повітря у резервуарі, де знаходився пацієнт. Проте вони були надзвичайно дороговартісними і низькоефективними. 

"ШВЛ Поліомієліт Коронавірус"
"Залізні легені", Rhode Island, 1960 | No copyright restrictions https://phil.cdc.gov/Details.aspx?pid=12009

Справжній прорив буд здійснений у 1949 році у Лос Анджелесі. Лікар Альберт Бауер та інженер Вівіан Рей Беннет удосконалили одну із моделей «залізних легень», додавши можливість одночасної доставки повітря у легені під позитивним тиском. Новий пристрій зменшив летальність важкого поліомієліту з 79% до 17%. Винахідники опублікували результати у маловідомому журналі і стаття залишилась непоміченою для багатьох. Проте Ібсен, котрий повернувся з Бостону до Данії у 1950 році, прочитав її та відразу зрозумів значимість винаходу. 

У серпні 1952-го року, коли Віві поступила в лікарню із бульбарним поліомієлітом, Ібсен порадившись із колегами, вирішив застосувати метод описаний у вищезгаданій статті. Пацієнтці встановили трахеостомічну трубку, а до неї під’єднали гумовий мішок наповнений киснем. З кожним його стисканням легені наповнювались киснем, проте дівчинка була збудженою та захлиналась власним харкотинням. У розпачі Ібсен застосував тіопентал натрію. М’язи Віві розслабились, дозволивши продовжувати вентиляцію, легені санувались і стан стабілізувався. 

Неймовірне відкриття Ібсена було провідником для Віві та Копенгагену у найважчі дні епідемії, а за ним назавжди закріпилась репутація засновника реаніматології.

У наступні 8 днів госпіталь рекрутував близько 1500 медичних студентів для асистування. Понад 70 пацієнтів потребували постійної цілодобової вентиляції. Лише завдяки цьому рішенню летальність бульбарного поліомієліту за один тиждень знизилась з 87% до 50%. У листопаді цей показник опустився до 36%, а у березні 1953-го до вражаючих 11%. Проте навіть у 1956 році ще 13 пацієнтів залишались залежними від вентиляції – проблема, з якою медицина бореться навіть сьогодні, 70 років по тому.

Вже через рік після епідемії у Копенгагені, під час наступної європейської епідемії, інженери та лікарі із Стокгольму побудували перший апарат ШВЛ, який замінив студентів, що стискали мішки для вентиляції.

Були відкриті відділення реанімації та інтенсивної терапії у Копенгагені, Лос Анджелесі та Балтиморі. Завдяки апаратам ШВЛ з’явилась можливість надавати допомогу пацієнтам з шоком, передозуваннями та зупинкою серця. Трахеостомічні трубки згодом були заміненими тимчасовими трубками, що вводились через рот.

***

Віві потребувала вентиляції до січня 1953. З тетраплегією, проте жива, вона залишила госпіталь лише у 1959, після семирічної реабілітації.

facebook коментарі