Введеня лікувальних речовин внутрішньовенно краплинно не є новою ідеєю. Інфузійна терапія існує вже протягом багатьох сторіч, беручи свій початок від відкриття кровообігу людьського організму Вільямом Гарвеєм ще на початку 17 сторіччя. Методика швидкого введення ліків і речовин безпосередньо до судинної системи дозволила значно розширити можливості тогочасної і як наслідок, сучасної медицини. Завдяки “крапельницям” став можливим порятунок людей зі значною крововтратою, пацієнтів у шоковому стані, живлення важкохворих, а також лікування деяких захворювань.

Читайте також: Вітаміни не обов’язково зроблять тебе здоровішим

Зупинимось більш детально на використанні інфузійної терапії. Загалом, таке лікування має 3 основні напрямки. Перший - це підтримуюча терапія, що полягає у підтриманні водного та електролітного балансу хворого, коли той не в змозі зробити це самостійно (хвороби нирок, печінки, важке порушення дієти, тощо). В цьому випадку лікарі вводять внутрішньовенно спеціальні розчини, що за своїм складом нагадують плазму крові людини, тим самим відновлюючи втрату. Другим, але не менш важливим напрямком є замісна терапія, що має на меті “повернути” пацієнту ту рідину і/або мікроелементи, які він втратив внаслідок хвороби. Це, насам перед, переливання компонентів крові, швидке наводнення людини з опіками або живлення пацієнта в стані важкої кахексії. Третім напрямком є поступове краплинне введення різноманітних препаратів з метою лікування хвороби, полегшення симптомів або тамування болю. Такий широкий діапазон використання дає нам чітко зрозуміти, що інфузійна терапія є важливою складовою арсеналу сучаної медицини. 

Не дивно, що спокусившись широкими можливостями внутрішньовенних інфузій, люди почали експерементувати з тим, що можна вводити за посередництвом такої методики. Так в середині 20 століття, американський лікар Джон Меєр запропонував краплинне введення вітамінних “коктейлів” напряму до судини, тим самим, за його задумом, поповнюючи втрачені або недостаючі елементи. Більше того, такий розчин мав допомогти у лікувані та полегшенні симптомів цілої низки хвороб (гострі інфекції, мігрень, хронічна втома, депресія тощо).

І хоча задум мав певний сенс, адже вітаміни і справді є важливою складовою людського організму та впливають на багато фізіологічних процесів, така метода до сьогодні не отримала належного наукового підтвердження. Насправді, явище недостатності вітамінів, яке вимагало б навіть не внутрішньовенного, а тільки перорального їх прийому, виникає набагато рідше у порівнянні з тим, як часто люди використовують мультивітамінні комплекси. 

В більшості випадків, вітаміни та мінерали людина отримує з їжею, а зважаючи на час, в якому ми живемо, харчування більшості з нас є доволі різноманітним і забезпечує наш організм всім необхідним. Поодинокі випадки справжнього браку вітамінів зазвичай можна скоригувати звичайним прийомом таблеток, або, у крайньому випадку за посередництвом внутрішньовенних ін’єкцій. А тому вітамінні “крапельниці”, що дотепер залишаються вкрай популярними, обіцяючи надзвичайні цілющі властивості та коштуючи просто таки космічних грошей, зазвичай просто є непотрібними. Окрім цього, через відсутність доказової бази у дії таких “коктейлів”, їх використання може бути навіть небезпечним. 

Уваги також заслуговують варіанти інфузійної терапії препаратами різного ступеня доведеності. Хочеться підкреслити, що список речовин, що є дозволеними та безпечність яких є доведеною, є досить обмеженим. Не можна просто змішати таблетку з фізіологічним розчином і отримати цілющий напій, придатний для введення в кров’яне русло. Перед тим, як почати внутрішньовенне введення препарату, необхідно обов'язково прочитати його інструкцію та дізнатись про рекомендований спосіб застосування.

На завершення додамо, що замість того, щоб витрачати великі кошти та наражати себе на додаткову небезпеку, краще прислухатись до потреб власного організму, удосконалити свій харчовий раціон, вести здоровий спосіб життя. При дотриманні таких простих рекомендацій не буде ніякої необхідності вживання такого роду “коктейлів”.

Публікація даної статті стала можливою завдяки підтримці Фонду Відродження