Ви, напевно, вже бачили численні інтерв’ю з особами, які пережили різноманітні травмуючі події внаслідок військового вторгнення Росії в Україну. Проте, нашу команду особливо вразила історія молодого хлопця, який втратив матір і тепер самостійно дбає про маленьких сестер. Через резонансність цієї історії, ми вирішили дослідити, як все ж таки правильно брати подібні інтерв’ю, щоб не спровокувати ретравматизацію свідків та більш усвідомлено підходити до цих питань.

Беручи будь-який тип інтерв'ю у людей, які є вцілилими внаслідок військових дій, свідками трагічних подій або ж пережили ті чи інші види насильства, кожному журналісту або інтерв'юеру потрібно дуже обдумано знаходити підхід до вцілілих осіб і правильно формулювати запитання для уникнення ре-травматизації людини. Попри те, що вплив мас-медіа на психологічний стан осіб, які пережили гостру травматичну подію, або в яких вже наявний ПТСР (посттравматичний стресовий розлад) недостатньо вивчений, деякі дослідження показують, що саме комунікація з медійними виданнями та журналістами, лише провокувало поглиблення переживання їхньої травми. Наступним негативним впливом, який часто цитують вцілілі, були повідомлення про дезінформацію (неправильну інтерпретацію сказаного), за ним слідували необхідність повторного переживання образів чи деталей травмуючої події, страх втрати конфіденційності та відсутність подальшої підтримки комунікації.

Переживання серій неприємних подій (наприклад, недбалість, сексуальне насильство, фізичне насильство, будучи свідком домашнього насильства, вбивства, тортур, чи страждань інших людей), особливо в молодому віці, наражає людину на підвищений ризик розвитку симптомів комплексної травми. Це включає порушення основних здібностей регулювати емоції та поведінку, виникнення дисоціації, порушення уваги та повсякненної діяльності, а також труднощі, пов’язані з формуванням самооцінки та можливостями будувати стосунки з людьми. Саме тому, так важливо, комунікуючи зі свідками та вцілілими бути "травма інформованим". Це включає формулювання питань таким чином, щоб не викликати відчуття провини, не провокувати повторне переживання травми, а натомість надати жертвам і свідкам можливість допомогти вашим зусиллям і розповісти свою історію цілісно та в комфортній для них мірі та атмосфері.

Також важливо розуміти різницю між гострим стресом та ПТСР. Ознаки гострого стресу, такі як страх, жах, безпорадність та дисоціативні симптоми (наприклад, відстороненість або емоційне заціпеніння), з часом становлять ризик розвитку симптомів ПТСР. ПТСР передбачає, що людина пережила чи була свідком загрози смерті або реальної смерті, серйозної травми або різноманітних видів насильства і, як наслідок, у неї розвиваються такі симптоми, як нав’язливі переживання (наприклад, повторне переживання досвіду, кошмари), підвищене збудження та реактивність (наприклад, гіперпильність, дратівлива поведінка), уникнання стимулів пов’язаних з травмою, негативні зміни у настрої (наприклад, нездатність згадати ключові особливості травматичної події, стійкі негативні емоції, пов’язані з травмою, такі як гнів, страх, жах, провина або сором), та інші. Перехід від гострого стресу до посттравматичного стресового стресу є динамічним, що вказує на те, що тяжкість і переживання симптомів будуть відрізнятися в різні періоди часу. Наприклад, симптоми гострого стресу, що виникли протягом годин і днів після травмуючого інциденту, можуть поступово замінюватися або доповнюватися симптомами посттравматичного стресового стресу протягом місяців, а іноді і років після події.

Таким чином, будь-яке втручання в переживання вцілілого можуть негативно впливати на його психо-емоційний та фізичний стан, а також можливість повноцінного осмислення подій. В гонитві за сенсаціями, а також за бажанням допомогти потерпілим, медійники часто забувають про тактовність та складність емоційних переживань вцілілих, що часто може призводити до ускладнень гострого стресу та подальшого розвитку комплексної психологічної травми. Враховуючи військові злочини які до сьогоднішнього дня є реальністю кожного українця, важливо пам'ятати, що постійна інтрузія в спогади та переживання вцілілих, може значно впливати на їхню здатність чітко згадувати події та давати свідчення органам кримінальної юстиції, а також подальшого досягнення справедливості.

Саме тому, для репортерів, тележурналістів та фотокореспондентів важливо працювати з потерпілими делікатно і конструктивно, уникаючи втручання, нехай і ненавмисного, до особистого горя людини та не заподіюючи їй ще більшої шкоди.

Волонтери із RoryPeckTrust, спільно з Dart Center склали надзвичайно корисні поради щодо інтервʼювання:

1. Необхідно памʼятати про професійну етику журналіста. Пункт 3 Кодексу етики українського журналіста говорить: «Журналіст має з повагою ставитися до приватного життя людини. При цьому не виключається його право на журналістське розслідування, пов’язане з тими або іншими подіями і фактами, якщо суспільна значущість інформації, яка збирається і поширюється журналістом є вищою, ніж приватні інтереси особи». Тому переконайтесь в необхідності того чи іншого інтервʼю.
2. Орієнтуйтеся в темі. Зʼясуйте усі обставини, які можна, а також поговоріть із людьми, які зазнали схожих травм. В такому випадку співрозмовник буде більше вам довіряти.
3. Не будьте занадто офіційними при телефонній розмові. Це також викличе більшу довіру до вас. Але завжди будьте готові до відмови.
4. Ви маєте бути абсолютно прозорі. Надайте письмову інформацію про себе, свого роботодавця, газету, медіапортал тощо, якщо її запитують. Упевніться, що людина здатна дати згоду на інтервʼю.
5. Будьте чесними із часом, який знадобиться для опитування.
6. Проявіть повагу до людини і дозвольте їй встановити темп: взяти паузу або повністю закінчити інтервʼю.
7. Будьте активним слухачем і не ставте питань із відповіддю "Так/ні". Прості відкриті питання - ваш вибір.
8. Повідомте співрозмовника, якщо плануєте поговорити із людьми, винними у злочинах.
9. Памʼятайте про власну безпеку. Не сперечайтеся із тими, хто поводиться агресивно.
10. Не порушуйте обіцянок в конфіденційності й анонімності.

Допомога самому собі

Подібна діяльність може провокувати у вас певні переживання й негативні емоції. Ви можете стати менш чутливими, а це впливає на вашу журналістську практику. Тому обовʼязково поговоріть із близькими людьми або з професіоналами у сфері психології.