Ефективні реабілітаційні втручання поділяються на декілька категорій, однакових за будь-яких станів. Тому ефективні реабілітаційні втручання для пацієнтів після COVID-19 можна проводити на достатньо обґрунтованих доказових засадах.

Рекомендації по веденню хворих з важким перебігом COVID-19

Схильність до важкого перебігу COVID-19?

Кому ж проводиться реабілітація?

·          Особам, які перенесли COVID-19 у важкій та середній формі та тривалий час лікувались у відділеннях інтенсивної терапії;

·         Пацієнтам після курсу лікування із залишковими змінами на КТ або рентгенографії органів грудної клітки;

·         При зменшенні насичення крові киснем (SpO2) <95% у спокої або під час фізичних вправ;

·         При наявності супутніх захворювань (цукровий діабет, гіпертонія, надмірна вага тощо);

·         Особи з «синдромом пост-COVID», що супроводжується тривалим кашлем або задишкою;

·         Особи з тривалим перебігом поствірусної астенії.

       COVID-19: лікування

Без реабілітації у багатьох пацієнтів після COVID-19 тривалий час і, можливо, постійно можуть спостерігатися слабкість та / або когнітивні порушення.  З інших захворювань, які спричиняють госпіталізацію та неврологічні розлади на рівні інтенсивної терапії, що чим більше - і раніше - реабілітація, тим кращий результат.

Когнітивний статус пацієнтів коливається від інтактного до серйозно погіршеного, причому сильний зв’язок, схоже, збігається із старшим віком, тривалішим перебуванням на апараті штучної вентиляції легенів та іншими неврологічними ускладненнями, такими як інсульт, хоча для підтвердження цих результатів необхідні дослідження.  Найчастіше у пацієнтів сповільнюється швидкість когнітивної обробки інформації, знижені увага та здатність візуально аналізувати зображення, тоді як вербальні здібності здаються більш неушкодженими, хоча ці дані потребують подальшої серйознішої обробки. 

Лікарі відзначають велику кількість пацієнтів із делірієм – періодом гострої розгубленості, коли хворі не можуть постійно фіксувати увагу і часто мають проблеми із формуванням спогадів.  Делірій іноді спостерігається у пацієнтів, які потребують вентиляції та / або седації через інші діагнози, але він виявився значно гіршим для багатьох пацієнтів з COVID-19.

Реабілітація допомагає оптимізувати когнітивні здібності до виписки та є корисною у навчанні пацієнта стратегій для оптимізації когнітивного функціонування вдома і, що важливо, протягом цього часу можна також навчати рідних та осіб, які доглядають за пацієнтом.  Стаціонарна реабілітація також дає час сім'ї зробити свій будинок безпечним для пацієнта та скласти план, якщо пацієнт потребує фізичної допомоги або спостереження через когнітивні проблеми.

Люди з важким COVID-19 також можуть відчувати когнітивні зміни.  До 80% людей, які перебувають на штучній вентиляції, мають небезпеку делірію, який може також включати галюцинації.  У важкохворих пацієнтів, які не потребують вентиляції, ця ймовірність дещо менше.

Лікарі все ще дізнаються про найкращі способи зменшити ймовірність цих ускладнень.  Однак когнітивна реабілітаційна терапія може допомогти впоратися з ними або потенційно відновити їх.

Когнітивна реабілітаційна терапія допомагає практикувати конкретні моделі мислення та поведінку для зміцнення своїх когнітивних здібностей і може включати:

1) тренування пам’яті;

2) заняття з логопедом;

3) різноманітні інтелектуальні завдання;

4) психологічну підтримку людей, які почуваються розгубленими або дезорієнтованими.

Важливими для відновлення повноцінної роботи дихальної системи будуть фізичні вправи із залученням дихальних м’язів та збільшують функціональну здатність серцевої та дихальної систем.  Вони мають позитивний вплив не лише на загальну фізичну форму, а також і на цілий ряд інших проблем, таких як відчуття загальної втоми, емоційні розлади, відсутність впевненості та виконання таких напружених дій, як ходьба, якщо пацієнт тривалий час перебував у ліжку.  Це основний компонент усієї серцевої та легеневої реабілітації, і його слід заохочувати з самого початку.

Також лікарі наголошують, що дозоване фізичне навантаження та поступове збільшення його інтенсивності є ефективним у боротьбі із сильною слабкістю, яка супроводжує COVID-19. Немає чіткого, доказового способу керування поверненням до фізичної активності, але розважливий підхід полягає в тому, що вона повинна бути поступовою, індивідуалізованою та базуватися на суб’єктивній толерантності до цієї діяльності. Після оцінки ризиків у пацієнта та за відсутності у нього симптомів протягом щонайменше семи днів можна застосовувати поетапний підхід для підвищення рівня фізичної активності до базового рівня або вище. Повернення або поява нових симптомів, включаючи кашель, патологічну задишку, серцебиття, лихоманку та аносмію, вказують на необхідність зупинити активність, звернутися за медичною допомогою, якщо це потрібно, та відновити процес після зникнення скарг.

Шкала  Борга – це суб’єктивна оцінка важкості фізичних навантажень, яка може бути корисною для пацієнтів у виборі активності і до якої слід звертатись в міру  збільшення фізичного навантаження.  За її допомогою хворі оцінюють своє суб’єктивне відчуття під час і після виконання різного роду вправ, включаючи задишку та втому, за шкалою від 6 (повна відсутність навантажень) до 20 (максимальна напруга). Легкі за інтенсивністю вправи еквівалентні кількості балів до 11, коли людина відчуває мінімальне навантаження і здатна вести повноцінну розмову.  Така діяльність може включати домашні справи та роботу в саду, спокійну повільну ходьбу та вправи на рівновагу або йогу. Також можуть бути включені дихальні вправи, розтяжка та легкі вправи на загальне зміцнення.

Рекомендується протягом перших сім днів (етап І) виконувати надзвичайно легку активність (RPE 6-8), включаючи гнучкість та дихальні вправи, після чого наступні сім днів (етап ІІ) включають активність легкої інтенсивності (RPE 6-11), таку як ходьба та легка йога, з поступовим збільшенням на 10-15 хвилин на день при задовільній переносимості.

Перехід до більш складних рухових навантажень на етапах III-IV має здійснюватись залежно від здатності пацієнтів.  Вправи можуть включати два 5-хвилинні блоки активності, такі як швидка ходьба, підйом і спуск по сходах, біг підтюпцем, плавання або їзда на велосипеді, розділені блоком відновлення.  Людина не повинна відчувати, що вправа є “важкою”, пропонується працювати до RPE 12-14 (помірна інтенсивність, задишка відсутня, можливо підтримувати розмову).   Після завершення етапу IV люди повинні почуватись здатними повернутися до свого базового рівня активності або вищого.

Пацієнти повинні залишатися на тому етапі, на якому вони почуваються комфортно, стільки часу, скільки буде необхідно, і повинні стежити за будь-якою неможливістю відчути відновлення через 1 годину після фізичних вправ та на наступний день, ненормальною задишкою, порушенням частоти серцевих скорочень, надмірною втомою або млявістю, а також маркерами психічного захворювання.  Ведення щоденника прогресування фізичних вправ, поряд з оцінкою за RPE, фіксацією будь-яких змін настрою, а для тих, хто звик вимірювати, і об'єктивних даних про фізичну форму, можуть бути корисними для моніторингу прогресу.

Легенева реабілітація або респіраторна фізіотерапія має наступні цілі:

1) зменшення задишки;

2) покращення функції зовнішнього дихання;

3) менеджмент будь-яких респіраторних ускладнень;

4) зменшення впливу респіраторних симптомів на психічне здоров’я.

Як і фізіотерапія, легенева реабілітація також має на меті поліпшення м’язової сили та витривалості.  Однак конкретні втручання можуть полегшити вираженість таких симптомів, як кашель, хрипи та задишка.  Ці вправи включають:

1) тренування для регулювання ритму дихання;

2) техніки для зміцнення дихальних м’язів;

3) спеціальні вправи для покращення дренажу дихальних шляхів.

Філософія реабілітації психічного здоров’я зосереджена на допомозі людям в подоланні дефіциту своїх соціальних навичок шляхом навчання їм, заохочення соціальних взаємодій та зменшення соціальних дистанцій.

Для осіб із загостреннями або новодіагностованими психічними захворюваннями можуть бути ефективними:

1) психотерапія онлайн чи з персональним спеціалістом;

2) групи підтримки для осіб із особливим станом;

3) заняття, що допомагають боротись зі стресом і занепокоєнням, такі як йога або вправи на уважність.

Поняття «психосоціальна підтримка» не є чітко визначеним, але найчастіше воно стосується управління емоційними розладами, змін у самооцінці та впевненості у собі і включає такі методи, як когнітивна поведінкова терапія та мотиваційне інтерв'ювання.  Відновлення соціальних контактів та соціальних мереж також входить у реабілітацію, часто включаючи організацію або надання соціальної підтримки через денні центри, соціальні приписи тощо. Невід’ємною характеристикою ефективної реабілітації є персоналізація процесу відповідно до потреб, побажань, цінностей пацієнта.

Також пацієнтів слід обстежувати на наявність тривоги та депресії, оскільки ми вже знаємо, що тривале перебування в реанімації може спричинити труднощі з адаптацією.  Зміни настрою повинні бути основною метою лікування, оскільки тривога та депресія можуть зірвати процес реабілітації та знизити загальну якість життя при одужанні від будь-якої хвороби.  

Останнім етапом процесу реабілітації є оцінка проведених заходів.  Чи були досягнуті поставлені цілі?  Якщо так, чи є якісь подальші чи нові цілі?  Якщо цілі не були досягнуті, чому ні і чи можна спробувати якесь альтернативне втручання?  Чи доцільно перекласти реабілітацію на більш або менш спеціалізовану службу?  Чи пацієнт потребує додаткової консультації або допомоги, чи його можна виписати без нагляду?

Інформаційна кампанія проходить за підтримки фонду "Відродження".