Соціальні медіа мають істотний вплив на формування громадської думки, транслюючи найрізноманітніші ідеї і сприяючи поширенню різних течій. Зокрема, саме завдяки розголосу в соціальних мережах набув неабиякої популярності рух під назвою «Бодіпозитив», започаткований у 1969 році інженером на ім’я Білл Фабрей з Нью-Йорку. Його дружина, яка мала надмірну вагу, потерпала від образ і насмішок з боку оточуючих, тому Білл спочатку розповсюджував копії статті чоловіка на ім’я Лев Лоудербах про несправедливе ставлення до осіб із надмірною вагою, а потім створив Національну асоціацію допомоги товстим американцям (сьогодні відома як Національна асоціація сприяння прийняття жир, National Association to Advance Fat Acceptance, NAAFA).

В іншому куті США група феміністок з Каліфорнії створили Fat Underground, але, на відміну від NAAFA, їхнє гасло було «свобода для жиру», не «прийняття». До 90-х років активісти пікетували перед Білим домом, влаштовували акції протесту перед спортивними залами, реклама яких містила фетфобію, та танцювали на Прайді в Сан-Франциско. Розмови про те, що вони люблять власне тіло, дивували одних слухачів та надихнули інших. І у 2000-х нова генерація представників цього руху почала поширювати у соцмережах слогани прийняття та любові до себе під егідою бодіпозитиву. Але чи дійсно цей рух – саме те, чого потребує світ?

Читайте також: Типи дієт: переваги та ризики

Досить розповсюдженою серед прихильників і прихильниць руху є твердження, що це лікарі хочуть бачити пацієнтів стрункішими і підганяють під свої стандарти. У 2013 році були опубліковані результати опитування, які свідчили, що пацієнти із надмірною вагою та ожирінням мають нижчий рівень емоційного зв’язку при відвідуванні медичних закладів первинної допомоги та отримують менше емпатії, хоча вага і не впливала на те, скільки часу лікар проводить із пацієнтом. Це, в свою чергу, може бути лише однією з ланок хибного кола ожиріння: пацієнти, які отримують рекомендації по зменшенню маси тіла від лікарів, які ставляться до них з низьким рівнем теплоти і підтримки, навряд відчуватимуть достатню довіру і дотримуватимуться порад, а отже проблема залишиться невирішеною або навіть почне прогресувати.  

Лікарі звертають увагу скоріше не на масу тіла пацієнта (зрозуміло, що вона буде відрізнятись у людей різної комплекції та зросту), а на індекс маси тіла (далі ІМТ) – співвідношення маси та площі тіла, для розрахунку якого потрібно поділити вагу в кілограмах на добуток двох показників зросту в метрах. На підставі отриманого показника робиться висновок про те, чи маса тіла недостатня, в нормі, перевищує норму або чи має людина передожиріння або ожиріння. Цей показник розробив бельгійський математик, соціолог і статистик Адольф Кетле у 19 столітті з метою створити швидкий і простий спосіб виміряти ступінь ожиріння серед населення, щоб допомогти уряду у розподілі ресурсів, і довгий час лікарі зважали саме на нього при виборі тактики лікування або профілактики багатьох захворювань. Але, якщо подивитись глибше, наскільки фізіологічно взагалі розраховувати саме квадрат зросту людини, адже такі показники, як обвід талії та стегна, є ближчими до оцінки стану реальної людини. ІМТ не враховує відносні пропорції кісток, м’язів та жиру в організмі: кісткова тканина важить більше і є щільнішою за жирову, тому стосовно осіб, які займаються важкою атлетикою, цей показник явно буде неадекватним.

Читайте також: Найчастіші ознаки, що лікар лікує вас неправильно

В одному дослідженні науковці відстежували закономірності збільшення ваги та розвитку діабету у 78 000 американських жінок, щоб з’ясувати, чи є якісь відмінності за етнічною групою. На початку дослідження всі жінки були здоровими, а через 20 років дослідники виявили, що при однаковому ІМТ в азіаток ризик діабету другого типу у два рази вищим. Латиноамериканки та темношкірі жінки також мали вищий ризик діабету, але в меншій мірі. Збільшення ваги з часом стало більш шкідливим для азіаток, ніж для інших етнічних груп: на кожні 11 кілограмів, набраних ними у зрілому віці, у них збільшувався ризик діабету другого типу на 84%; латиноамериканки, темношкірі та білі жінки, які набрали вагу, також мали вищий ризик діабету, але знову ж таки, набагато менший. Декілька інших досліджень показали, що при однаковому ІМТ азіати мають більш високий ризик серцево-судинних захворювань, ніж європейці з аналогічними показниками, і більший ризик ранньої смерті від серцево-судинних захворювань чи будь-якої причини. Отже, ІМТ далекий від ідеального критерію здоров’я. Але що тоді робити з вагою і коли потрібно замислитись про небезпеку?

Читайте також: Зв'язок між расою та станом здоров'я існує?

Слід сказати, що ожиріння – не проблема одного дня, як набір маси тіла, так і позбавлення від неї, тому не можна стверджувати, що такі особи почуваються повністю комфортно в суспільстві: особи із надмірною вагою або ожирінням відчувають на собі явні форми дискримінації в різних сферах, включаючи охорону здоров'я, освіту та зайнятість, і дослідження також виявили, що наявність дискримінації за масою тіла пов'язане з вищим рівнем симптомів депресії та нижчою якістю життя та задоволеністю життям. Це не тільки несе за собою психологічне навантаження на осіб, які живуть із ожирінням, але й знецінює ожиріння, розміщуючи його поза сферою медичного втручання і прямо в межах особистого вибору . У жертв дискримінації, як було показано, відбувається збільшення стресу та каскад емоційних, фізіологічних та поведінкових реакцій, що сприяє збільшенню споживання їжі та набору ваги.

Цікавим є також інформація деяких дослідників про існування деяких потенційних переваг упередженості щодо надмірної ваги, особливо з точки зору пропаганди здорової поведінки, зокрема – збільшення частоти спроб схуднення. Крім того, дані вказують на те, що моменти упередженості або стигматизації ваги іноді можуть виступати в якості повчального моменту, коли людям потрібно змінити свою поведінку та схуднути.  

Читайте також: 27 порад по здоров'ю і харчуванню

Ожиріння є однією з сучасних пандемій, тим небезпечнішою, що наслідки її часто незрозумілі на перший погляд, адже, крім чиїхось переконань або естетичних вподобань, є досить реальні ризики для здоров’я та життя, такі як суттєве підвищення ризику розвитку багатьох форм раку, серцево-судинних подій, остеоартриту, сонного апное тощо, але, оскільки ці ризики є віддаленими в часі, виникає хибна думка «зі мною таке може і не статись». Для лікарів важливо надавати підтримку для схуднення пацієнтам, які цього хочуть, і консультувати їх щодо практичних способів схуднення, які відповідають їх фінансовому бюджету, обмеженню в часі та фізичним здібностям. Важливо також знати, що ожиріння може бути наслідком небезпечних порушень харчової поведінки, коли людина не може просто взяти і припинити їсти, а потребує кваліфікованої допомоги якнайшвидше. Часто як анорексія, так і булімія залишаються недіагностованими і люди, які як ніколи потребують підтримки і медикаментозного лікування, отримують натомість засудження. Згідно зі статистичними даними, на розлади харчової поведінки страждає близько 9% населення планети, а 26% цих осіб здійснюють суїцидальні спроби.

Пацієнтам слід пам’ятати, що, безумовно, здорова самооцінка, перш за все, починається з прийняття та любові до себе, але навіщо приймати ту частину себе, яка може потенційно нашкодити? Не є обов’язковим (хоча і досить корисним) навантаження в спортзалі або виконання усіх можливих вправ із роликів в інтернеті, але, для повноцінного та здорового життя, набагато краще не мати вагу, яка викликає задишку при швидкій ходьбі або заважає піднятись на другий поверх. Тому, безумовно, ідея бодіпозитиву, яка мала прекрасне підґрунтя – припинити булінг осіб із надмірною вагою – повинна сприйматись крізь призму здорового глузду: брати приклад краще з зірок і відомих осіб, чиї звички не підвищують ризик розвитку різноманітних захворювань. І, звичайно, якщо ваша вага вас турбує і негативно впливає на здоров’я, рішення про її зміну має належати лише вам, а не обличчям зі сторінок журналів або соціальних мереж.