Не зважаючи на те, що ми живемо у демократичному суспільстві, випадки дискримінації, пов’язані зі статтю, трапляються щодня, навіть сьогодні. Ми вже писали про становище жінок в медицині та складнощі, з якими їм доводиться стикатись, проте цей важливий меседж був би неповним без особистого досвіду наших читачів. Для цього ми провели анонімне опитування та отримали 100 відповідей як від чоловіків, так і від жінок віком від 19 до 64 років (серед тих, хто вирішив його вказати).

Найчастіше нам писали саме про дискримінацію у виборі професії. Багато жінок поділились із нами даними про те, що колеги та пацієнти не бачать їх у ролі лікаря хірургічної галузі. Зустрічались і коментарі про те, що радіологія та анестезіологія — теж не “жіночі” спеціальності.

"Під час навчання в БДМУ (Чернівці) викладач загальної хірургії кожного заняття наголошував: жінка-хірург або не жінка, або не хірург. Інший викладач при нагоді казав, що в «його часи» жінки були санітарками або максимум медичними сестрами, а от лікарями могли бути лише чоловіки, бо це суто «чоловіча» професія, і він не може прийняти теперішню ситуацію з освітою, коли лікарів-жінок стало набагато більше, ніж чоловіків."

"Перший — коли закінчила університет і хотіла йти в хірургічну спеціальність, мені сказали, що це не для жінок. От в принципі тому я і педіатр. Ну і інші: щоразу коли серед чоловіків-медиків ти кажеш, хто ти по спеціальності, знайдеться якийсь розумник, який скаже: "Ну як раз жіноча сфера, нормально."

Чому жінки успішніші світові лідери у боротьбі проти Covid-19?

Не менш частими були повідомлення про проблеми з працевлаштуванням у зв’язку з побоюванням роботодавця, що жінка може піти в декрет.

“Під час пошуку місця інтернатури почула від головного лікаря "Давайте ви спочатку "сходіть" в декрет, а потім уже до нас.”

“Коли я влаштовувалась до інтернатури, під час першої бесіди з головним лікарем (чоловіком) одними з перших питань, які я почула, були "Ви заміжня? А діти вже є?". "Заміжня, дітей немає". На що у відповідь отримала: "О, так це ви скоро дітей почнете народжувати, мені потім ще декрет вам сплачувати, може ви інше місце пошукаєте, я заперечувати не буду.”

Нерідко лікарі вказують жінці на необхідність завагітніти для вирішення всіх проблем, пов’язаних зі здоров’ям.

“Гінекологиня на огляді (прийшла з овуляційним синдромом) запитала у мої ще тоді 18, чи не збираюсь я народжувати, бо, мовляв, це має полегшити симптоми.”

“Коли я звернулася до лікаря-терапевта з приводу субфебрильної температури тіла, що трималася в мене понад 3 тижні, лікар відразу сказала, що я вагітна і мені потрібно пройти обстеження у гінеколога. На мої заперечення, мовляв, я не вагітна, бо не живу статевим життям і не маю розладів менструального циклу, вона постановила: "Знаємо ми вас...йдіть до гінеколога!”

Викладачі в університетах дозволяють собі висловлювання про інтелектуальні здібності жінок.

“На першому курсі медичного інституту під час пар з анатомії дуже солідний викладач, якого всі поважають та побоюються, не раз дозволяв собі "жарти" по типу "а зараз ми будемо вивчати орган, який відсутній у жінок — мозок", а інший, акушер-гінеколог, на лекції заявив:"Жінки й так тупуваті, а під час вагітності — так взагалі". Коментарі на кафедрі хірургії, що "це не жіноча спеціальність" взагалі часто зустрічаються й досі."

“В університеті викладачі часто "жартували" на тему того, що жінки не здатні виконувати певну роботу (скажімо, бути хірургами), що жінки тупіші за чоловіків. Один відкрито заявляв, що жінки — тупі створіння та пускати їх до техніки категорично заборонено. При співбесідах перше питання — чи є у мене діти, чоловік та коли я планую одружуватись/народжувати.“

Коментарі щодо зовнішності не є виключенням.

“Раз викладач почав чіплятись до дівчат (казав що ми погано виглядаємо, типу халати як нічні сорочки сказав, і нафарбовані ми як шльондри, хоча половина зовсім не фарбувались), чіплявся до кожного слова у відповіді та виставив двійки, хоча по суті відповідь була правильною, а хлопці набагато гірше відповідали, бекали-мекали — як потім виявилось, у них стояли п'ятірки. Дуже якась дивна ситуація, ми просто не знали, в чому ми винні: просто тому що дівчата? Як потім виявилось, викладач гомосексуал. Це не типова ситуація гендерної нерівності, але осадочок залишився.”

Варто згадати і про випадки залицянь

“Гендерна дискримінація була з 1 курсу від різних викладачів, починаючи від того, що хірургія — не жіноча справа, максимум ЛОР чи офтальмологія. Вам же дітей народжувати. На патанатомію в секцію не хотіли брати, бо "дівчинці на розтини постійно — навіщо вам це, ви ж і так не підете в судмед чи патанат". За якісь мінімальні сексуальні домагання від завучів/викладачів/інших студентів я навіть починати не буду. Завуч однієї з клінічних кафедр неодноразово запрошував на якийсь обід/чай/каву, при тому що він в батьки мені годився. Хлопців асистувати на хірургічні операції брали набагато частіше, охочіше їм показували все на травмі, топанатомії, хірургії.”

Окрім цього, ми отримали повідомлення про меншу довіру з боку пацієнтів до лікарок, надання переваги кандидатам-чоловікам при призначенні на керівні посади, складнощі у повсякденній практиці жінок-хірургів та недоречні коментарі від колег.

Натомість деякі повідомлення чоловіків стосувались нерівності в доступі до певних медичних послуг.

“НСЗУ передбачає самозвернення жінок до акушер-гінеколога в будь-який зручний час. Натомість чоловіки повинні мати електронне направлення при зверненні до уролога.Чоловіки в Україні живуть на 14 років менше, кількість онкопатології на порядок вище. Де гендерна нерівність?”

Лікарі-чоловіки також інколи стикаються з певними складнощами у практиці.

“Я лікар-гінеколог. Під час моєї інтернатури пацієнтки відмовлялися, аби я проводив огляд разом із лікаркою, до якої я був закріплений. Жінки посилалися на те, що не хочуть, аби їх оглядав чоловік та “хлопчик”.

Інші ж чоловіки переважно писали нам про випадки дискримінації щодо жінок, свідками яких вони стали.

“Класична ситуація, коли викладач-чоловік, хірург, вважає, що жінці не місце в операційній та відкрито заявляє про це моїм колегам-дівчатам. На мою думку, це є недопустимим: як для лікаря безпосередньо, так і для викладача.”

“Єдиного інтерна-дівчину, яка є по моєму профілю в інституті післядипломної освіти ,постійно висміює та тролить куратор кафедри, не пускає її в інші відділення, крім дитячого (ортопедія та травматологія).”

Звісно, це лише маленька частина ваших відповідей, які ми змогли опублікувати. І саме такі приклади з особистого досвіду людей вказують на те, що гендерна дискримінація є широко поширеною у нашій країні, а медична сфера не є винятком. Проте, лише вказавши на проблему та висвітливши її, можливо досягнути необхідних змін.

Інформаційна кампанія проходить за підтримки фонду Відродження