(Спойлер: звичайно, що так, але ось і факти).
У своїй книзі Реймонд Смалліан наводить цікаве завдання, яке часто здається читачам дивним: «Дехто містер Сміт їхав у машині разом зі своїм сином Артуром. Їх машина потрапила в катастрофу. Батько загинув на місці, а син у важкому стані доставлений в найближчу лікарню. Поглянувши на потерпілого, черговий хірург зблід і сказав: «Я не можу оперувати його. Адже це мій син Артур!». Як таке можливе, адже батько загинув?»
Ви точно здогадались про правильну відповідь на це запитання: це була мати потерпілого. Але ми впевнені, що, перебуваючи під впливом стереотипів, частина читачів зіштовхнулась із навіяними упередженнями та не одразу вирішила загадку. Що ж, ми тут для того, щоб розвіяти хибні уявлення.
Хірургія, так само як і медицина в цілому, довгий час була заняттям, в якому переважають чоловіки: спочатку через те, що в жінок не було можливості отримувати вищу освіту, потім через малу кількість їх на медичному факультеті (саме лікарок, а не медсестер, адже довгий час вважалось, що жінки в медицині — це лише медсестри), а потім через стереотип, що жінки занадто м’які по темпераменту для прийняття необхідних рішень про життя та смерть хворих. Навіть сьогодні у країнах, що розвиваються, жінки мають набагато менше можливості отримати вищу освіту, не говорячи вже про медицину.
У 1990-х роках жінки почали отримувати повну медичну освіту приблизно в однаковому співвідношенні з чоловіками, і це мало призвести до рівного представництва в академічному керівництві. Але, станом на 2014 рік, жінки складали 46% абітурієнтів, студентів та ординаторів, і лише 38% викладачів вищих медичних шкіл, 21% професорів і 16% деканів. У 2019 році абітурієнти жіночої статі у США вперше превалювали серед усіх бажаючих вступити на медичний факультет (50,5% проти 49,5%).
У серпні 2018 року чиновники Токійського медичного університету визнали, що систематично змінювали оцінки вступних випробувань до медичних шкіл, щоб зменшити кількість претенденток. Починаючи з 2006 р. університет вираховував певну кількість балів з іспитів, а потім додавав по 20 балів абітурієнтам чоловічої статі з чіткою метою зменшити відсоток жінок, які вступають у медичні школи. Відсоток вступниць сягнув 40% у 2010 році і зараз становить приблизно 30%.
У дослідженні, опублікованому в "Journal of Women’s Health", було вивчено 150 пацієнтів та їх взаємодію з лікарями та медсестрами у відділенні невідкладної допомоги. Дослідники виявили, що близько 32% пацієнтів вважали, що жінки у відділенні, вдягнені у медичний одяг, були медсестрами. Щодо медичних працівників чоловічої статі, 3 із 4 пацієнтів визнали їх саме лікарями.
Науковці виявили також, що в цьому викривленні сприйняття грає роль вік пацієнта. Міленіали (віком від 32 років і молодше) були більш успішними як в ідентифікації лікарів-жінок (2/3 усієї кількості), так і в розпізнаванні медбратів (100%). Бейбі-бумери (особи старше 55 років) правильно ідентифікували лікарок лише у 54% випадків, а медичних братів — у 65%. Це наводить на думку про існування стійких гендерних стереотипів не лише серед осіб старшого покоління, а й серед молодших представників суспільства.
Дійсно, посаду медичної сестри переважно обіймають жінки, тоді як лише 10-12% представників цієї професії — чоловічої статі, проте більшість хірургічних спеціальностей мають чоловіки. Це можна легко пояснити тим, що дана професія не вважається престижною та високооплачуваною, а також що в медичні брати йдуть чоловіки, які не змогли вступити до медичного ЗВО. Такі стереотипи значно впливають на вибір роботи мед братом саме чоловіками.
Але сьогодні погляди поступово змінюються. Згідно зі статтею від березня 2020 року, у чотирьох центральних лікарнях Огайо помітно збільшилось число середнього медичного персоналу чоловічої статі. В цілому по відношенню до дитячих лікарень кількість чоловіків зросла на 66%, тоді як за останні десять років медичний центр Університету штату Огайо, Векснер, подвоїв кількісні показники чоловіків-медбратів.
Прогрес у питаннях гендерного паритету в керівництві залежить від країни та сектора зайнятості, але загалом чоловіки займають більшість керівних ролей в галузі охорони здоров’я від глобального до рівня громади. Глобальна сфера охорони здоров’я переважно керується чоловіками: 69% глобальних організацій охорони здоров’я очолюють чоловіки, і 80% їх представників саме чоловічої статі. На сьогодні жінки складають 70% робочої сили в галузі охорони здоров’я у світі, але обіймають лише 25% керівних посад.
Якби у вас був вибір між тим, оперуватиме вас жінка чи чоловік, кого б ви вибрали? Чи могла б щось змінити стать вашого хірурга?
У новому дослідженні, опублікованому в журналі "BMJ", науковці задались саме цим питанням. Але, проаналізувавши дані за період з 2007 по 2015 рік, вони виявили, що пацієнти хірургів-жінок мали на 4% менше шансів померти, бути повторно госпіталізованими або зазнати ускладнень через 30 днів після операції порівняно з пацієнтами хірургів-чоловікам.
Недавнє дослідження показало, що відсоток жінок в операційній бригаді безпосередньо асоціюється з більш скоординованою поведінкою (критично важливою для ефективної роботи команди, що орієнтується на безпеку пацієнта), а превалювання чоловіків у команді вище 50% було пов'язано зі зниженням кооперації. Деякі переважно чоловічі відділення (наприклад, кардіоторакальне та нейрохірургічне) виявляли більше співпраці, ніж інші (наприклад, ортопедія), що, можливо, вказує на те, що співпраця в операційній проявляється по-різному залежно від складності операцій.
Хоча стать лікаря-хірурга мала незначний незалежний вплив на поведінку в операційній, найвищий відсоток налагодженої співпраці спостерігався, коли оперуючим хірургом була жінка в бригаді, де переважають чоловіки, або чоловік у кімнаті, де переважали жінки. Цей ефект здавався більш вираженим для хірургів-чоловіків. Ймовірність хоча б одного конфлікту під час процедури була удвічі більшою, якщо хірург-чоловік працював переважно з чоловіками порівняно з переважно жіночими бригадами.
Наявність автономності під час хірургічної резидентури також важлива для розвитку навичок та підготовки до успішної майбутньої кар’єри представників обох статей. Під час дослідження практики з торакальної хірургії Шарі Мейєрсон та колеги спостерігали відмінності в автономії, що надається резидентам чоловічої та жіночої статі. Дослідники надсилали як резидентам, так і викладачам мобільні сповіщення відразу після завершення операції з проханням самостійно повідомляти про ступінь автономії, наданої резиденту в ході операції. Як викладачі, так і резиденти погодились, що жінки-хірурги отримують значно меншу автономію в операційній, навіть після того, як були враховані різні фактори, пов’язані з клінічним випадком, хірургом факультету та рівнем досвіду резидента.
У роботі, опублікованій у лютому 2017 року, науковці також виявили, що пацієнти похилого віку, які отримували стаціонарну допомогу від жінок-інтерністок, мали нижчі показники смертності та повторної госпіталізації упродовж 30 днів після виписки, у порівнянні з пацієнтами, яких вели чоловіки. Ця асоціація зберігалася при різних станах та тяжкості захворювання пацієнтів.
Так, дані досліджень демонструють, що потенційні відмінності в лікарській практиці між чоловіками та жінками можуть мати важливі клінічні наслідки для результатів пацієнтів. Так, у публікації 2018 року було продемонстровано, що серед хворих, які перенесли інфаркт міокарду, будь-який пацієнт, який отримував лікування від лікаря-жінки, мав меншу ймовірність летального наслідку, порівняно з пацієнтами, яких лікували чоловіки. Але дослідники також знайшли вагомі докази того, що ефект був особливо виражений для пацієнтів жіночої статі, і послаблювався, коли лікарі-чоловіки мали більше колег і пацієнтів жіночої статі.
Ще одне дослідження показало, що пацієнти жіночої статі, в яких запланована колоноскопія, як правило, віддають перевагу ендоскопісткам. Отже, гендерний баланс може бути важливим елементом доступу до медичної допомог. Але це зовсім не означає, що в певній професії має бути переважна більшість представників лише певної статі, а, скоріше, вказує на проблему нерівності, яка має бути ліквідована.
У "The Lancet" були опубліковані дані масштабного якісного аналізу інтерв’ю з жінками, які покинули навчання на хірурга в Австралії. На жінок припадає лише 11% усіх хірургів-консультантів у Великобританії та Австралії, і більша частка жінок залишає навчання за хірургічною спеціальністю, ніж чоловіки. У своїй статті автори яскраво описують низку проблем, з якими стикаються як чоловіки, так і жінки, які займаються хірургічною кар'єрою, включаючи тривалість робочого дня, сильну втому, непередбачуваний графік, відсутність відпустки та наслідки цього загалом негнучкого та всепоглинаючого способу життя та професійних очікувань для особистих стосунків. Ці виклики можуть бути особливо складними для жінок, враховуючи постійні суспільні очікування щодо гендерного розподілу домашніх обов'язків. Вчені вважають, що втручання для подолання цих викликів не повинно бути гендерно специфічним.
Інформаційна кампанія проходить за підтримки фонду "Відродження".
Громадська організація INgenius – україномовна медична платформа, що пропагує доказову медицину серед спільноти лікарів в Україні з 2016 року. Наша команда створила відкриту базу з перекладених протоколів лікування, аналітичних статей про достовірні методи лікування та розбори фуфломіцинів. Також ми організовуємо на високому рівні події для медиків.
Якщо Ви хочете ще більше доказового україномовного контенту, цікавіших експериментів та практичних заходів, підтримайте нас за допомогою донатів!
Зібрані кошти будуть витрачені на:
- технічне забезпечення сайту;
- щомісячний платіж за платформи такі як ZOOM, telegram і т.д.;
- оплату дизайнера;
- безкоштовні заходи;
- рекламу.
Кожний Ваш внесок - це вклад у майбутнє не тільки наше як платформи, але й також у прогресивний розвиток доказової медицини в України.
Revolution in you!
Кожний Ваш внесок - це вклад у майбутнє не тільки наше як платформи, але й також у прогресивний розвиток доказової медицини в України.
Revolution in you!
info@ingeniusua.org