Гарячка Ласса

Люди зазвичай заражаються вірусом Ласса від попадання сечі або фекалій заражених щурів Mastomys natalensis. Вірус Ласса також може поширюватися між людьми шляхом прямого контакту з кров’ю, сечею, фекаліями або іншими виділеннями людини, зараженої лихоманкою Ласса. Немає епідеміологічних доказів, що підтверджують поширення вірусу через повітря. Передача від людини до людини відбувається як в громадах, так і в установах охорони здоров’я, де вірус може поширюватися через забруднене медичне обладнання, наприклад, повторно використані голки. Повідомлялося про статеву передачу вірусу Ласса.

Симптоми

Інкубаційний період лихоманки Ласса коливається від 2 до 21 дня. Початок захворювання зазвичай поступовий, починаючи з лихоманки, загальної слабкості та нездужання. Через кілька днів можуть спостерігатися головний біль, біль у горлі, м’язах, грудях, нудота, блювота, діарея, кашель та біль у животі. У важких випадках може розвинутися набряк обличчя, рідина в легеневій порожнині, кровотеча з рота, носа, піхви або шлунково-кишкового тракту і низький артеріальний тиск.

В сечі може відзначатися білок. На пізніх стадіях можуть спостерігатися шок, судоми, тремор, дезорієнтація та кома. Глухота виникає у 25% пацієнтів, які переживають хворобу. У половині цих випадків слух повертається частково через 1–3 місяці. Під час одужання може виникнути тимчасове випадання волосся та порушення ходи.

Захворювання особливо важко перебігає під час вагітності, причому смерть матері та/або втрата плоду настають у більш ніж 80% випадків протягом третього триместру.

Діагностика

Для остаточного діагнозу необхідне тестування, яке доступне лише у певних лабораторіях. Лабораторні зразки можуть бути небезпечними, з ними слід вкрай обережно поводитися. Вірус Ласса можна остаточно діагностувати лише за допомогою наступних тестів:

• зворотнотранскрипційна полімеразна ланцюгова реакція(RT-PCR)
• імуноферментний аналіз (ІФА)
• тести на виявлення антигену
• виділення вірусу на культурі клітин.

Лікування

Противірусний препарат рибавірин є ефективним методом лікування лихоманки Ласса, якщо його дають рано в процесі клінічної хвороби. В даний час немає вакцини, яка б захищала від лихоманки Ласса.

Гарячка Марбург

Зараження людини вірусом Марбурга відбувається внаслідок перебування в шахтах або печерах, населених колоніями кажанів виду Rousettus.

Вірус Марбург поширюється шляхом передачі від людини до людини за допомогою прямого контакту (через пошкоджену шкіру чи слизові оболонки) з кров’ю, виділеннями  чи іншими виділеннями інфікованих людей, а також через поверхні та матеріали (наприклад, постільна білизна, одяг), забруднені цими рідинами.

Симптоми

Інкубаційний період (інтервал від зараження до появи симптомів) коливається від 2 до 21 дня.

Хвороба, викликана вірусом Марбурга, починається різко, з високою температурою, сильним головним болем і сильним нездужанням. Сильна водяниста діарея, біль у животі та спазми, нудота та блювання можуть початися на третій день. Діарея може зберігатися протягом тижня. Зовнішній вигляд пацієнтів на цій фазі було описано як прояв намальованих як у «привида» рис, глибоко розставлених очей та надзвичайної млявості.

У багатьох пацієнтів розвиваються важкі геморагічні прояви між 5 та 7 днями, а летальні випадки, як правило, мають певну форму кровотечі, часто з різних областей. Свіжа кров при блювоті і мелена  часто супроводжується кровотечею з носа, ясен і піхви. Спонтанна кровотеча в місцях венепункції (де доступний внутрішньовенний доступ для введення рідини або отримання зразків крові) може бути проблемою. Під час важкої фази хвороби у пацієнтів спостерігається висока температура. Залучення центральної нервової системи може призвести до розгубленості, дратівливості та агресії. Повідомлялося про орхіт (запалення одного або обох яєчок) періодично в пізній фазі захворювання (15 днів).

У летальних випадках смерть настає найчастіше між 8 та 9 днями після появи симптомів, як правило, передуючи сильній крововтраті та шоку.

Діагностика

Підтвердження того, що симптоми викликані інфекцією вірусу Марбурга, робиться за допомогою таких діагностичних методів:

• імуноферментний аналіз (ІФА);
• тести на виявлення антигену;
• зворотнотранскрипційна полімеразна ланцюгова реакція(RT-PCR)
• виділення вірусу у культурі клітин

Зразки, відібрані у пацієнтів, є надзвичайно небезпечні; лабораторні випробування на неінактивованих зразках слід проводити в умовах максимального біологічного утримання. Усі біологічні зразки повинні бути упаковані за допомогою системи потрійного пакування при транспортуванні на національному та міжнародному рівнях.

Лікування

Підтримуюча допомога — регідратація пероральними або внутрішньовенними рідинами, та лікування специфічних симптомів покращує виживаність. Досі не існує перевіреного лікування вірусу Марбурга. Однак зараз оцінюється низка можливих методів лікування, включаючи препарати крові, імунну терапію та медикаментозну терапію.