Цьогоріч Нобелівська премія присуджується трьом вченим, які зробили вирішальний внесок у боротьбу з гепатитом, що передається через кров, головною глобальною проблемою здоров’я, що спричиняє цироз та рак печінки у людей у ​​всьому світі.

Харві Дж. Альтер, Майкл Хоутон і Чарльз М. Райс зробили основні відкриття, які призвели до виявлення вірусу гепатиту С. До їхнього  відкриття виявлення вірусів гепатиту А і В було важливим кроком вперед, але більшість випадків гепатиту, що передаються через кров, залишались незрозумілими. Відкриття вірусу гепатиту С виявило причину решти випадків хронічного гепатиту та зробило можливим розробку методів тестування та нових ліків, котрі врятували мільйони життів.

Запорукою успішної боротьби проти інфекційних захворювань є виявлення збудника. У 1960-х Барух Блюмберг визначив, що одна з форм гепатиту, що передається через кров, була спричинена вірусом, який став відомим як вірус гепатиту В, і відкриття призвело до розробки діагностичних тестів та ефективної вакцини. За це відкриття Блюмберг був нагороджений Нобелівською премією з фізіології та медицини в 1976 році.

У той час Харві Дж. Альтер з Національного інституту охорони здоров’я США вивчав виникнення гепатиту у пацієнтів, яким до цього переливали кров. Хоча аналізи крові на нещодавно відкритий вірус гепатиту В зменшили кількість випадків гепатиту, пов’язаного з переливанням, Альтер та його колеги  довели, що велика кількість випадків залишається не ідентифікованими. Приблизно в цей час також були розроблені тести на вірусну інфекцію гепатиту А, і стало ясно, що гепатит А не був причиною цих незрозумілих випадків.

Велике занепокоєння викликало те, що у значної кількості тих, хто проходив через процедуру переливання крові, розвинувся хронічний гепатит через невідомого збудника. Альтер та його колеги показали, що кров цих хворих на гепатит може передати хворобу шимпанзе, єдиному сприйнятливому носію, окрім людей. Подальші дослідження також продемонстрували, що невідомий збудник мав властивості вірусу. Методичні дослідження Альтера таким чином визначили нову, чітку форму хронічного вірусного гепатиту. Таємнича хвороба стала називатися гепатитом «не А, не В».

Визначення цього збудника стало великим пріоритетом для вчених. Були застосовані всі традиційні методи ідентифікації вірусів, але, незважаючи на це, вірус не давав себе дослідити більше десяти років. Майкл Хоутон, працюючи у фармацевтичній фірмі Chiron, виконав важку роботу, необхідну для виділення генетичної послідовності вірусу. Хоутон і його співробітники створили набір фрагментів ДНК з нуклеїнових кислот, виявлених у крові зараженого шимпанзе. Більшість цих фрагментів походило від геному самого шимпанзе, але дослідники передбачали, що деякі будуть похідними від невідомого вірусу. Припускаючи, що антитіла проти вірусу будуть присутні в крові, взятій у хворих на гепатит, дослідники використовували плазму пацієнтів для ідентифікації клонованих вірусних фрагментів ДНК, що кодують вірусні білки. Після всеохоплюючого пошуку був знайдений один позитивний клон. Подальша робота показала, що цей клон походить від нового РНК вірусу, що належить до сімейства Flavivirus, і його назвали вірусом гепатиту С. Присутність антитіл в пацієнтів з хронічним гепатитом серйозно вплинуло на можливість визначення вірусу.

Відкриття вірусу гепатиту С було вирішальним, але, в той же час, відсутній один важливий фрагмент головоломки: чи дійсно може вірус самостійно викликати захворювання на гепатит? Щоб відповісти на це питання, вченим довелося дослідити, чи зміг клонований вірус розмножуватися та викликати захворювання. Чарльз М. Райс, дослідник Вашингтонського університету в Сент-Луїсі, разом з іншими групами, що працюють з РНК-вірусами, виявив раніше нехарактеризовану ділянку геному вірусу гепатиту С, яка, як вони підозрювали, може бути важливою для реплікації вірусу. Райс також спостерігав генетичні варіації в ізольованих зразках вірусів і припускав, що деякі з них можуть перешкоджати реплікації вірусу. За допомогою генної інженерії Райс створив РНК-варіант вірусу гепатиту С, який включав нещодавно визначену область вірусного геному і був позбавлений інактивуючих генетичних варіацій. Коли цю РНК вводили в печінку шимпанзе, у крові виявляли вірус і спостерігали патологічні зміни, що нагадують ті, що спостерігаються у людей із хронічним захворюванням. Це стало остаточним доказом того, що сам по собі вірус гепатиту С може спричинити випадки трансфузійно-опосередкованого гепатиту.

Відкриття Нобелівськими лауреатами вірусу гепатиту С є знаковим досягненням у триваючій боротьбі з вірусними захворюваннями. Завдяки їх відкриттю зараз  стали доступні високочутливі аналізи крові на вірус, які унеможливили посттрансфузійний гепатит у багатьох частинах світу, значно покращивши здоров'я  людства в цілому. Їх відкриття також дозволило швидко розробити противірусні препарати, спрямовані проти гепатиту С. Вперше в історії хворобу стало можливо вилікувати, що викликає надії на викорінення вірусу гепатиту С серед світового населення. Для досягнення цієї мети знадобляться міжнародні зусилля, що спрямовані на поширення масового тестування крові та забезпечення доступності противірусних препаратів по всьому світу.