Вперше ця загадкова хвороба, що панувала в північно-східних районах Китаю, привернула до себе увагу взимку 1935 року. Власне звідти вона і отримала свою назву – Кешанська хвороба (Кешан – провінція на північному-сході Китаю), хоч, як з’ясувалось пізніше, лише цим регіоном вона не обмежувалася). Основною групою ризику були діти віком 2-7 років та жінки дітородного віку. Серед симптомів переважали неспецифічні, серед яких загальна слабкість, відсутність апетиту, запаморочення, набряки тощо. Згодом приєднувалися відчуття дискомфорту чи біль в ділянці серця. Патологоанатоми констатували, що серця таких хворих були збільшені, переважно внаслідок вираженої дилятації камер, і помирали вони або від серцевої недостатності або внаслідок розвитку фатальних аритмій. Враховуючи відсутність ефективних методів лікування, прогноз для таких пацієнтів був вкрай не втішним.

Спершу висували припущення стосовно інфекційної природи захворювання, проте в 60-х роках під час аутопсії тіл загиблих, вчені з'ясували цікавий факт, який і наштовхнув їх на припущення стосовно справжньої етіології. Річ у тому, що мікроскопічні зрізи ураженого міокарда були разюче схожими на аналогічні препарати отримані від овець із так званою білом’язовою хворобою. А вона виникала внаслідок дефіциту селену. Згодом масштабні дослідження це підтвердили, а національна програма із постачання ендемічних зон препаратами селену (селеніт натрію) дала прекрасні результати.

Щоправда, були і особливості, які пояснити лише дефіцитом мікроелементу не вдавалося. Серед них різні рівні захворюваності у різні роки, а також виражена сезонність. З’ясувалося, що лише дефіциту селену недостатньо, у переважній більшості випадків захворювання він комбінувався з інфікуванням вірусом Коксакі.

Людству (а точніше ветеринарній галузі) і раніше були відомі хвороби, пов’язані з дефіцитом селену, але вони зустрічалися лише в тварин. Жодних переконливих доказів на користь того, що селен є настільки ж важливим і для людини, вчені не мали. До цього випадку.

Селен відіграє важливу роль у системі антиоксидантного захисту, транспортування та утилізації оксигену тощо. Загалом, сьогодні про функції селену в організмі людини нам відомо знааааачно більше , проте і питань залишається немало, наприклад, про добову норму споживання (остаточної до сьогодні немає). В США FDA визначилася із конкретними максимальними та мінімальними величинами вмісту селену у сумішах для дитячого харчування лише у 2015 році.

Підготувала: Діана Жегестовська