Уражаючи лібідо: медикаменти та сексуальний потяг
24 вересня
Призначаючи медикамент, лікар обов’язково має попередити пацієнта про властиві небажані наслідки або побічні дії. Важливо брати до уваги не лише такі побічні реакції, як сухий кашель (візитна картка інгібіторів АПФ), нудота (як от метронідазол), відчуття сухості у роті (наприклад, діуретики), кандидоз ротової порожнини (імуносупресанти, групи селективних бета-2-адреностимуляторів), що суттєво впливають на якість життя пацієнта. Часто нехтують невід’ємним фактором людського життя — лібідо, сексуальним потягом.

З побічними реакціями, що впливають на лібідо — як на жіноче, так і на чоловіче, — все досить неоднозначно. Ряд препаратів можуть його знизити, а деякі — навіть підвищити.

І так: дозування має значення.
Лібідо зниження лібідо

Медична спільнота навіть навчилася обертати недоліки препаратів собі на перевагу. Так, використовуючи властивість деяких антидепресантів (наприклад, міртазапіну), викликати сонливість для лікування безсоння у літніх людей. Виявлена під час клінічних досліджень побічна дія ацетилсаліцилової кислоти — пригнічення агрегації тромбоцитів — вивела на фармринок ефективний та доступний антиагрегант. Один з інгібіторів фосфодіестерази 5, силденафіл ("Віагра"), був першим препаратом, зареєстрованим для лікування еректильної дисфункції — при цьому спочатку він розроблявся як засіб для лікування легеневої гіпертензії, допоки не виявили його "побічну дію" на статеве життя контрольної групи пацієнтів. Проте, багато препаратів все ще мають дуже часті побічні ефекти, про які рідко говорять як лікарі, так і пацієнти.  

Антидепресанти

Частим наслідком депресії є втрата лібідо. На жаль, найпоширеніший клас препаратів для лікування депресії, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС), може спричинити таку саму проблему. Трициклічні антидепресанти, такі як амітриптилін, нортриптилін та іміпрамін, мають несприятливий сексуальний ефект через їх антихолінергічну дію та інгібуючий вплив на рівень пролактину. Селективні інгібітори зворотного захоплення норадреналіну (дулоксетин, венлафаксин) та інгібітори моноаміноксидази (фенелзин) підвищують активність серотоніну, тим самим викликаючи зниження сексуального потягу.

Проте, не всі антидепресанти впливають на лібідо в такій мірі, як СІЗЗС. Ліки, що сприяють активності дофаміну, можуть повернути втрату лібідо. Ці типи антидепресантів, які включають нефазодон, бупропіон та міртазапін, блокують 5-НТ2-рецептори та стимулюють активність дофаміну. Бупропіон та міртазапін, на відміну від більшості антидепресантів, не мають значного впливу на серотонін і є в меншій мірі агоністами дофаміну. Більше того, бупропіон насправді може позитивно впливати на статевий потяг.

Працюючи з пацієнтами, які скаржаться на зниження лібідо під час попереднього лікування, є сенс розпочати лікування з препаратів, клінічне дослідження яких довело відсутність негативного впливу на лібідо. Оскільки статеві розлади можуть бути як симптомом депресії, так і несприятливим ефектом лікування депресії, практикуючим лікарям та пацієнтам важливо оцінити інтенсивність лібідо перед лікуванням.

На жаль, ця рекомендація не є універсальною.

Сексуальна дисфункція, пов’язана з активністю рецепторів 5-НТ2, є повністю дозозалежною. Підвищене, зменшене та незмінне лібідо може корелювати з недостатнім дозуванням СІЗЗС, передозуванням СІЗЗС або необхідністю зміни препаратів. Кожен із цих варіантів терапії має переваги та недоліки. Збільшення дози СІЗЗС за відсутності зменшення клінічної симптоматики депресії може призвести до подальшої сексуальної дисфункції, оскільки спричинена СІЗЗЗ втрата лібідо залежить від дози; зі збільшенням дози зростає і тяжкість несприятливого ефекту. Зменшення дози СІЗЗС може зменшити тяжкість втрати лібідо, але симптоми депресії можуть повернутися, і стан лібідо знову буде залежати від стану захворювання. Усі антидепресанти потребують адекватних випробувань — принаймні 6 тижнів лікування. В такому випадку перегляд плану лікування та дозування препаратів буде клінічно релевантним.


Інші можливі варіанти поновлення сексуального потягу включають так звані терапевтичні паузи або очікування розвитку толерантності. Останній варіант є малоймовірним — більшість експертів сходяться на думці, що цього не відбувається. Практикуючі лікарі повинні зважити переваги та ризики. Найкращим планом фармацевтичної допомоги є перехід пацієнтів із депресією, які скаржаться на зниження лібідо, на бупропіон, нефазодон або міртазапін.

Перелік антидепресантів.що призводять до зниження лібідо за ступенем

Нейролептики

Більшість антипсихотичних препаратів спричиняють статеву дисфункцію шляхом блокади дофамінових рецепторів. Це спричиняє гіперпролактинемію з подальшим придушенням ланки гіпоталамус-гіпофіз-гонади та гіпогонадизм у обох статей. Це, в свою чергу, зменшує сексуальне бажання та статеве збудження. Це також спричиняє вторинну аменорею та втрату функції яєчників у жінок та низький рівень тестостерону у чоловіків. Недостатньо досліджені й інші нейромедіаторні шляхи, включаючи гістамінову блокаду, норадренергічну блокаду та антихолінергічні ефекти як можливий ареал впливів побічної дії нейролептиків. Нейролептиками з найменшим впливом на статеву функцію є апіпразол та кветіапін, а з найбільшим — рісперидон та галоперидол.

Препарати для лікування артеріальної гіпертензії

Як і депресія, неконтрольована гіпертонія може спричинити еректильну дисфункцію, але ліки, що використовуються для лікування гіпертонії (такі як бета-блокатори, альфа2-адренергічні агоністи та тіазидні діуретики) можуть призвести до втрати лібідо. Порівняно із селективними бета-блокаторами (атенолол, метопролол або небіволол) неселективні бета-адреноблокатори (пропранолол) асоціюються з більш вираженю сексуальною дисфункцією.

Дослідники з Veterans Affairs medical center study виявили, що втрата лібідо, спричинена атенололом, може бути нівельована зниженням дози препарату. Спіронолактон і тіазидні діуретики можуть бути переведені на петльові діуретики, щоб зменшити ризик втрати лібідо.


Антагоніст рецепторів ангіотензину II валсартан асоціювався з поліпшенням сексуального потягу та фантазій у порівнянні з бета-блокатором атенололом у жінок з гіпертонічною хворобою.

Препарати для лікування доброякісної гіперплазії передміхурової залози (ДГПЗ)

Тестостерон є головним гормональним посередником лібідо чоловіка. У міру зниження рівня тестостерону зменшується статевий потяг, тому ліки, що впливають на тестостерон, можуть зменшувати лібідо. Фінастерид та дутастерид, інгібітори 5-альфа-редуктази для лікування ДГПЗ, знижують рівень дигідротестостерону, активного метаболіту тестостерону.

Альфа-агоністи, інший клас ліків, що використовуються для лікування ДГПЗ, також можуть спричиняти статеву дисфункцію, але не в такій мірі, як інгібітори 5-альфа-редуктази. При порівнянні тамсулозину та альфузозину щодо сексуальної дисфункції, яка об'єднує лібідо, еякуляцію та потенцію, тамсулозин має вищий показник порівняно з альфузозином, і за низького дозування, згідно досліджень, не спричиняє сексуальної дисфункції.

Альфа-адренергічні препарати (клонідин та празозин) також зменшують статевий потяг (у невеликому рандомізованому дослідженні) та збудження.

Блокатори гістамінових Н2-рецепторів

Циметидин також має антиандрогенну дію та підвищує рівень пролактину. Згідно літературних джерел, доцільно перейти на інший блокатор Н2, такий як фамотидин, але навіть високі дози ранітидину можуть посилити секрецію пролактину.

Препарати для лікування глаукоми

Однією з побічних дій тимолол малеату та ацетазоламіду є зниження лібідо. 

Клініцисту важливо визнати та заохотити дискусію щодо статевої функції, а також запитати про вплив препаратів на статеву функцію. Це забезпечить пацієнтам та їхнім партнерам розуміння своїх сексуальних труднощів та варіантів лікування основного захворювання, а також зберегти комплайенс.

 

facebook коментарі