"Коли я діагностувала у 10-річної Кеті діабет 1 типу, я сказала їй, що її зайва вага та дієта не мають жодного відношення до діагнозу. Але через кілька місяців вчителька в школі звернула увагу на Кеті та її діабет перед усім класом, заявивши, що дитяче ожиріння стає епідемією і виходить з-під контролю"

Люди, які живуть з діабетом, піддаються майже постійному контролю ззовні за своєю вагою та раціоном харчування. Навіть викладачі, до думки яких діти прислухаються, можуть критикувати учнів щодо їх ваги або харчових звичок.

Так, для діабету потрібен ретельний контроль та моніторинг кожного шматочку їжі, щоб забезпечити гарний глікемічний контроль. Але цей контроль може також стати початком хвилі, яка призведе до небезпечних розладів харчування.

Одна з моїх пацієнток спочатку любила її інсулінову помпу. Але коли вона потрапила в лікарню у зв’язку кетоацидозом, вона зізналася, що не носила пристрій. Вона втомилася від постійних запитань однокласників щодо нього. "Я просто хочу бути нормальною", — прошепотіла вона.

Багато підлітків готові піти на ризики, пов’язані з пропусканням введення інсуліну, щоб уникнути коментарів та поглядів своїх друзів. Ці діти також стикаються з труднощами контролю ваги, адже жоден підліток не хоче мати надмірну вагу. Але існує три проблеми діабету: потреба їсти, коли не голодний, щоб виправити низький рівень цукру в крові, підвищений ризик гіпотиреозу та резистентність до інсуліну. Все це може спричинити небажане збільшення ваги.

Зважаючи на це, кожного лікаря, який стикається з діабетом 1 типу, повинно насторожувати невпорядковане харчування та тілесні дисморфії. У людей з діабетом першого типу в 2,5 рази частіше розвиваються розлади харчової поведінки в порівнянні з загальною популяцією. Майже 30% підлітків із діабетом 1 типу відповідають діагностичним критеріям розладу харчування. І більше третини молодих жінок із цукровим діабетом визнають, що інколи пропускали введення інсуліну.

Річ, що робить розлади харчової поведінки в терапії діабету першого типу особливо небезпечними, — це те, що відмова від інсуліну навіть при продовженні відносно нормальної дієти може, тим не менш, призвести до досить швидкого схуднення. Кожен підліток, який пам’ятає відновлення ваги після встановлення діагнозу та початку лікування або зниження ваги в періоди гіперглікемії, поєднає між собою ці речі: інсулін дорівнює приросту ваги.
Нервова анорексія в сім разів частіше є летальною у людей з діабетом 1 типу, ніж у загальній популяції. Ще гірше, що люди з діабетом 1 типу та розладами харчування мають в 17 разів більший рівень смертності, ніж у інших з цукровим діабетом 1 типу.

Небажаний контроль від менш обізнаних друзів та родини не є корисним і може сприяти прогресуванню розладів харчової поведінки. З іншого боку, лікарям та батькам потрібно бути обізнаними та стежити за справжніми ознаками цих розладів.

Раннє виявлення має важливе значення. Ознаками є швидке схуднення, посилення гіперглікемії чи госпіталізація внаслідок діабетичного кетоацидозу. Пропущені дози інсуліну або знижені вручну показники можна виявити при перевірці пристрою для безперервного моніторингу рівня глюкози.

Не можна забувати також класичні ознаки нервової анорексії та булімії, що включають аменорею, мозолі на пальцях та ерозію зубної емалі. Хронічне голодування потенціює відомі ризики, пов’язані зі стійкою гіперглікемією. Діабетична нейропатія погіршується внаслідок дефіциту вітамінів. При нервовій анорексії та булімії може бути гастропарез, що посилюється через поганий контроль глікемії.

Лікарі та батьки повинні мати на увазі значний ризик розладів харчової поведінки та пропуски введення інсуліну у підлітків, які живуть з цукровим діабетом 1 типу. Контроль вимагає тонкої межі, щоб моніторити тривожні ознаки і одночасно не вказувати підлітку на його зайву вагу. Для цієї групи підвищеного ризику особливо важливими є позитивна мова, створення здорової культури навколо їжі та ретельний нагляд.

Джерело