Пароксизмальна суправентрикулярна тахікардія – це широко відомий і ретельно вивчений синдром, що характеризується регулярним частим ритмом, з частотою 130-300 ударів за хвилину, з раптовим початком і різким закінченням. Багато пацієнтів скаржаться на відчуття пришвидшеного посиленого серцебиття, запаморочення, відчуття тривоги, страху, а на їхніх електрокардіограмах можна спостерігати вузький комплекс QRS й регулярну тахікардію з прихованими чи інвертованими зубцями P.

Згідно із одним із доступних досліджень, частота виникнення суправентрикулярної тахікардії (СВТ) становить приблизно 35 випадків на 100 000 осіб на рік, поширеність – близько 2,25 на 1000. В жінок вдвічі частіше виникає СВТ порівняно із чоловіками. Особи старше 65-ти років мають в 5 разів більший ризик виникнення цієї патології. Також, більшість досліджуваних пацієнтів не мали активних серцево-судинних захворювань.

Насправді, більш ніж 80% випадків СВТ є атріовентрикулярними вузловими реципрокними тахікардіями (АВРТ), в основі яких - виникнення рециркуляції імпульсу з повторним збудженням (re-entry) в межах атріовентрикулярного (АВ) вузла, в той час як інші 15-20% зумовлені вогнищем патологічного автоматизму в передсердях.

Вагусні проби

Серед методів першої лінії лікування застосовуються вагусні проби. Це методики фізичного впливу на блукаючий нерв з метою стимуляції парасимпатичної нервової системи, і, як наслідок, зниження частоти серцевих скорочень. Вони включають: 

• масаж каротидного синуса - маневр прикладання пальцевого тиску на каротидний синус, заключається в повторному масажуванні лівої чи правої каротидної артерії;
• стандартний маневр Вальсальви (СМВ) полягає в тому, що пацієнта, який знаходиться в напівсидячому положенні, просять зробити звичайний вдих, затримати дихання, а потім протягом 15 секунд дути в наконечник шприца, намагаючись виштовхнути поршень. Після завершення напруження треба залишатись у вихідному положенні протягом 45 секунд; 
• в модифікованому маневрі Вальсальви (ММВ) перша стадія така ж, як і в попередньому, але після 15 секунд напруження необхідно перевести пацієнта в лежаче положення із підніманням ніг на 45 градусів, зберігаючи це положення протягом ще 15 секунд. Після чого треба знов повернути пацієнта в напівсидяче положення на 30 секунд;

• рефлекс занурення заключається в повному зануренні обличчя в воду, температурою не вище 10℃ або обгортання всього обличчя в пакет льоду на, щонайменше, 30 секунд.

В одному проспективному рандомізованому дослідженні із вибіркою 148 осіб, було показано, що частота успіху обох методів склала 27.7%, проте великої різниці в ефективності між масажем каротидного синуса і маневром Вальсальви не спостерігалось. 

Рандомізоване контрольоване дослідження 2015-го року під назвою REVERT із залученням 433-х пацієнтів відділення екстреної медичної допомоги показало, що модифікований маневр Вальсальви є у 2.5 рази ефективнішим порівняно зі стандартним методом, знижує необхідність застосування аденозину на 28% і застосування екстреного антиаритмічного лікування на 29%, і повинно розглядатись як первинне рутинне лікування.

Мета-аналіз шести рандомізованих контрольованих досліджень, який був проведений пізніше, із залученням 1208 пацієнтів, зокрема 603 пацієнти в групі ММВ і 605 пацієнтів у групі СМВ, також довів перевагу першого над другим.

Практика застосування тиску на очні яблука є потенційно небезпечною, і тому від неї відмовились.

Протиаритмічні медикаменти

Якщо пацієнт не відреагував на вагусні проби, рекомендується використання аденозину, початкова доза 6 мг швидкого внутрішньовенного болюсу, згідно із протоколами ERC 2021, для пацієнтів із регулярною СВТ, якщо відсутні ознаки преекзитації на ЕКГ. За неефективності попередньої дози - наступне введення 12 мг, за неефективності - 18 мг.  Ці висновки були зроблені на основі мета-аналізу 8-ми рандомізованих контрольованих досліджень.

 Синдроми преекзитації - група електрофізіологічних феноменів, які характеризуються передчасною деполяризацією шлуночків, і, як наслідок, — їхнім передчасним скороченням. Характеризуються вкороченням інтервалу PQ (<0,12 с) і розширенням комплексу QRS (≥0,11 с) з присутністю на висхідному коліні комплексу QRS повільно зростаючої дельта-хвилі (δ).  

В разі неефективності аденозину можна застосовувати верапаміл чи дилтіазем, але вони асоційовані з більшою кількістю побічних ефектів та їх слід уникати у пацієнтів із нестабільністю серцево-судинної системи та фракцією викиду ЛШ <40%.

Синхронізована кардіоверсія рекомендована для лікування у пацієнтів з гемодинамічно нестабільною СВТ, коли вагусні проби і аденозин неефективні або не можуть бути застосовані. Починати потрібно з розряду в 70-120 Дж біфазним дефібрилятором, а в наступних розрядах, якщо вони потрібні, поступово збільшувати енергію на 15-20 Дж.

Більшість пацієнтів можуть бути виписані з відділення  після купірування суправентрикулярної тахікардії за допомогою аденозину або вагусних проб, і зазвичай не потребують додаткових обстежень, окрім ЕКГ. 

Профілактика нападів

Якщо пацієнт надходить у відділення із частими рецидивами (більше 1 на місяць), необхідно розглядати варіанти терапії з метою профілактики нападів.

Обидва рандомізовані подвійні сліпі мультицентрові дослідження довели ефективність перорального прийому верапамілу та бета-блокаторів для довгострокового лікування пацієнтів із симптоматичними СВТ без ознак преекзитації.

Згідно із мета-аналізом досліджень від 1990 до 2007 років, катетерна абляція є безпечним і ефективним варіантом лікування рецидивної СВТ, а також забезпечує потенціал для остаточного лікування без необхідності постійної фармакологічної терапії. Також дослідження з великих реєстрів повідомляють про високі показники успіху абляції для АВ вузлової реципрокної тахікардії та АВ реципрокної тахікардії.