Судинозвужувальні препарати широко використовуються лікарями оториноларингологами та терапевтами. Але окрім своєї корисної дії ці препарати можуть мати негативні побічні ефекти, особливо при неправильному застосуванні.

Більшість антиконгестантів містять оксиметазолін. Він звужує судини в носових ходах, що призводить до зменшення набряку слизової і зменшення слизовиділення.

До поширених побічних ефектів відносяться:

- печіння;
- підвищення виділення слизу;
- сухість у носі;
- чхання;
- нервозність;
- нудота;
- запаморочення;
- головний біль;
- порушення сну.

До симптомів, викликаних надмірним використанням судинозвужувальних препаратів, належать:

- постійний нежить, який потребує всі більших доз препарату;
- біль у горлі;
- утруднене носове дихання;
- головний біль;
- відчуття дискомфорту або/і болю в носових синусах через підвищення тиску в них.

Загальні рекомендації по використанню антиконгестантів:
- не використовувати довше 3-ьох днів;
- одна доза на 10-12 годин
- не використовувати більше двох разів на 24 години;
- найкраще працюють протягом короткого періоду при ГРВІ;
- детальніші інструкції по використанню конкретного препарату залежать від діючої речовини.

Було проведено дослідження, в якому одна група щурів отримувала сольовий р-н, а друга – оксиметазолін, протягом 4 тижнів 2 краплі 3 рази на добу. Результати дослідження продемонстрували значний негативний вплив оксиметазоліну не тільки на слизову оболонку носових ходів, а й на інші органи і системи

Дослідники зробили висновок, що аміни, які мають симпатоміметичний ефект впливають не тільки на -адренорецептори, а й на β-адренорецептори. Стимуляція β-адренорецепторів при звуженні судин, призводить до їх розширення і чинить зворотній ефект. Механізм негативного зворотного зв’язку похідних імідазоліну призводить до зниження вироблення норадреналіну в пресинаптичній області. В результаті, пацієнти, які довго використовують препарат, змушені застосовувати більш високі дози для отримання необхідного ефекту. Внаслідок цього рівень препарату в крові суттєво підвищується, що має вплив на інші органи і системи.

Оскільки ліпофільні препарати, такі як оксиметазолін, легко проходять гематоенцефалічний бар’єр та потрапляють в судинну систему головного мозку, вони здатні чинити сильну стимулючу дію на ЦНС, подібну до дії амефетамінів. Реактивна дилятація судин після тривалого прийому та збільшення проникності судин ще більшому потраплянню препарату в судинну систему головного мозку. Двоє лікарів, незалежно один від одного, повідомили про випадки параноїдного та токсичного психозів, викликаних тривалим прийом оксиметазоліну.

Також повідомляється про 19-місячного пацієнта, який страждав на ретинобластому, у якого після використання симпатоміметиків розвинулась мозкова вазоконстриція. У іншому дослідженні, повідомляється про розвиток мозкової вазоконстриції у жінок, яка супроводжувалась сильним головним болем через тривалий прийом оксиметазоліну. Також є випадки синкопе у дорослих чоловіків та зупинки серця у дітей на тлі тривалого прийому оксимтазоліну та інших судиннозвужувальних препаратів.

Одним з найпоширеніших патологічних станів, причинених тривалим прийомом судиннозвужувальних препаратів, є медикаментозний риніт.

Медикаментозний риніт – це хронічне запальне захворювання слизової оболонки носових ходів, спричинене прийомом топічних антиконгестантів.

Постійний прийом судинозвужувальних препаратів призводить до того, що виникає залежність, і з припиненням введення ліків виникає синдром відміни: носові раковини збільшуються в розмірах, утруднюється дихання, знижується нюх. В результаті у людини порушується сон, з'являється легке занепокоєння та головний біль, іноді виникають невеликі носові кровотечі.

Існує декілька теорій щодо механізмів виникнення цього захворювання:

1. Хронічне звуження судин призводить до ішемії слизової оболонки носа, що схильна до інтерстиційного набряку.

2. Виникає виснаження констрикторних механізмів, що призводить до реактивної гіперемії та застою; згодом це корелює зі зниженою чутливістю до ендогенних катехоламінів, де адренорецептори стають рефрактерними до назальних деконгестантів, що вимагає більш високої дози ліків (тахіфілаксія).

3. Зміна вазомоторного тонусу призводить до підвищення судинної проникності та набряку.
Напевно, що всі ці механізмі відбуваються паралельно.

Лікування медикаментозного риніту, в першу чергу, передбачає припинення дії місцевого деконгестанта. Повідомляється, що використання інтраназальних кортикостероїдів призводить до повної ремісії як у дослідженнях на тваринах, так і в кількох невеликих випробуваннях на людях. Інші способи лікування передбачають використання пероральних кортикостероїдів коротким курсом (преднізолон 0,5 мг/кг протягом п’яти днів), пероральних антигістамінних препаратів та ін’єкційних кортикостероїдів, пероральних засобів для стабілізації аденозину та тучних клітин. Однак останні рекомендації базуються на клінічних кейсах різних лікарів.

Тому призначення судиннозвужувальних препаратів має бути обґрунтованим, а пацієнт повинен бути проінформований про схему прийому та побічні реакції.

Автор ілюстрації: Михайло Сидоренко