Одразу дисклеймер щодо цієї та наступних статей: це особиста історія, де я ділюся власним досвідом і описую суб'єктивні враження. Це не спроба когось в чомусь звинуватити / дискредитувати вітчизняну медицину / сеанс чорної магії з повним її викриттям / свій варіант. 

Віра Вікторівна

Всім доброго дня. Мене звати Віра. Я — лікарка-патологиня. Протягом певного часу я працювала на кафедрі патологічної анатомії медичного університету та при тій самій кафедрі була ще й аспіранткою. Хоча моя практична діяльність була доволі обмеженою через химерні пріоритети та перенавантаженість по академічній та навколоакадемічній частині, я впевнено ідентифікую себе з цією спеціальністю, адже вона мене надихає та в ній я бачу своє майбутнє. 

Наразі я не працюю. Десь рік назад, в жовтні 2020, я почала шлях до Великої Мети, що полягає в роботі патологом в Великій Британії. Наразі я займаюся підготовкою до тестових екзаменів під назвою PLAB. Здача цих екзаменів дасть мені можливіть вступити до тренувальної програми для патологів та в подальшому продовжити / розпочати кар'єру патолога. 

Так як час від часу у мене бувають екзистенційні кризи, коли я починаю сумніватися в тому, що мені взагалі потрібна медицина, я вирішила вести цей блог. Кажуть, якщо ділитися своїми успіхами та планами, то росте шанс подальшого прогресу та збільшується прихільність до власної мети. Ну й ще я сподіваюсь, що декому мій досвід буде цікавим або корисним. 

Трохи про минуле

Після закінчення університету я дуже хотіла займатися саме патологічною анатомією та саме в Києві. Я слідкувала за минулорічним на той час розподілом — там місць для патологів не пропонували. Я хотіла убезпечити себе, тому прийняла рішення прикріпитись до кафедри. Наскільки я пам'ятаю, там треба було мати середній бал додатку до диплома 4,5+, рекомендацію від Студентського наукового товариства та ще щось таке. 

Тривалість інтернатури для патологів в Україні смішна: з серпня по червень включно. Для порівняння: в США це 4 роки, в ЄС та Великій Британії — 5 років. Те, що я щось таки вигризла за майже рік інтернатури в своїй особистій ситуації — чисто ініціатива, занудство та везіння. До речі, на той момент старші лаборанти не отримували зарплатні за інтернатуру, тільки за свої 0,5 ставки на кафедрі. Цифри вказувати не буду, хіба що в приватні повідомлення після вашої попередньої обіцянки не сміятись. 

Під кінець моєї інтернатури мені почали давати студентів. Пізніше я еволюціонувала в повноцінну асистентку, тому мені дали ще більше студентів. Звичайно, були свої нюанси: одним викладанням робота тут не обмежується. Я обов'язково напишу детальніше про мій досвід роботи на кафедрі та про те, наскільки я вдячна своїм студентам, що вони в мене були. 

Одразу після інтернатури я вступила до аспірантури, щоб писати дисертацію. Я на той момент вже визначилась зі сферою інтересів, а згодом мені запропонували тему, яку я знайшла неймовірно цікавою. Відповідно, в мене паралельно була наукова діяльність та викладання. Відрахувалась я з аспірантури в березні 2021: дисертацію дописала, але не захищала.

Трохи про спеціальність

Хірургом я хотіла бути до 2-го курсу включно, доки не пішла на свою першу пару з патана. Мені дуже пощастило з викладачками — вони розпалили в мені бажання знати більше, вони заохочували логічне мислення, розповідали про власні випадки з практики, відповідали на питання. Вже в кінці 3-го курсу я думала, що патологічна анатомія — саме те, чим я хочу займатися, в кінці ж 4-го курсу у мене відпали останні сумніви.

Протягом вже роботи я зустріла два стереотипи щодо патологічної анатомії серед як медичного, так і немедичного населення:  

• Патологоанатом — лікар, який "ріже трупи". Ох. Сподіваюся, ви всі вже знаєте, що патологоанатоми — це в першу чергу діагности. Величезний відсоток роботи у відділенні полягає в прижиттєвій діагностиці, яка є в принципі найточнішою — мікроскоп не бреше. Роль патологів в клінічному процесі колосальна. Наприклад, жоден онкологічний діагноз не можна встановити без нас, саме ми бачимо патоморфоз після, припустимо, променевої терапії, саме ми визначаємо наявність тих чи інших рецепторів в пухлині, щоб в подальшому лікар-онколог міг подіяти на них медикаментозно. Особисто для мене розтини втратили свою романтичність ще до інтернатури, а от мікроскопічні дослідження — це вогонь.
• Патан — теоретична дисципліна. Ну, якщо звести весь курс до читання, переписування та цитування підручника Струкова та Сєрова, то так і є. Але ні. Це дисципліна, в якій щільно переплітаються фундаментальні (як-от гістологія, анатомія, фізіологія тощо) та клінічні (хірургія, внутрішні медицини, онкологія, радіологія тощо) знання. Відрізати перше від другого — грубо, нелогічно, неправильно та сумно. Як і будь-яка галузь медицини, патологічна анатомія є динамічною та кожен день розвивається. Патан класний та цікавий, якщо цю класність та цікавість не придушити та знебарвити ще під час перших пар на 2-3 курсах. 

Мене в патологічній анатомії приваблює та сама інтеграція всієї медицини, необхідність мислити логічно, розпізнавати, згадувати, знаходити зв'язки. Розуміти. Мені подобається міра відповідальності, що стоїть перед людиною, яка бачить хворобу в обличчя та дає їй ім'я. Мені подобається, що тут має місце постійне інтелектуальне напруження, яке можна дозувати. Мені подобається відносна тиша, спокій і стабільність під час робочого процесу: тут немає необхідності їхати до пацієнтів вночі, залишатися на нічні чергування, швидко реагувати на зміни стану хворих тощо. А ще я знаходжу людські тканини під мікроскопом надзвичайно естетичними. 

Далі, думаю, буде

Я маю намір описувати свій подальший шлях: підготовку та здачу мовного тесту IELTS, екзамени PLAB 1 і 2, проміжні іспити, нескінченні реєстрації та, якщо вистачить сил, натхнення та бажання, сам процес проходження тренінгу. Я не можу проігнорувати вірогідність того, що я візьму і кину це все, як я вже зробила з дисертацією — в самому кінці, на 4-му році аспірантури, коли я фактично дописала роботу. Але, знаєте, після всього того, що я тут написала чи захотіла написати мені хочеться йти далі. 

Я відкрита до зворотнього зв'язку в Інсті та Фейсбуці. Можна й тут в коментарях, але, звичайно, деякі деталі не дуже доречно обговорювати публічно. Буду вкрай вдячна вашим відгукам, бо саме завдяки їм я зможу зрозуміти доцільність всієї цієї графоманії.