Це, звучить як фейк чи наукова фантастика, але вже більше десяти років, як науковці навчилися in vitro отримувати зі стовбурових клітин статеві, які потім здатні до запліднення. Технологія отримала назву “In Vitro Gametogenesis” – скорочено IVG. Якщо спробувати описати це простими словами, то вдалося виростити яйцеклітини та сперматозоїди шляхом поміщення стовбурових клітин, отриманих з репрограмованих клітин шкіри, у середовище, де знаходяться ембріональні соматичні клітини яєчників чи яєчок.

Першими, хто заявив про отримання від мишей клітин, які мали потенційну здатність до сперматогенезу, були науковці з університету Кіото ще у 2011 році. Вони ж роком пізніше отримали покоління живих плідних мишей, які з’явилися на світ внаслідок штучного запліднення сперматозоїдами штучно індукованих яйцеклітин, отриманих зі стовбурових клітин жіночих особин мишей. Подібні результати також були отримані у Китаї у 2016 році.

Але чим може нам бути корисною ця технологія? Оскільки ми вже отримали життєздатне потомство мишей, які теж здатні до відтворення, є шанси, що в майбутньому це можна буде зробити і з іншими тваринами, особливо видами, які знаходяться на межі вимирання. Але найбільший інтерес, звичайно, зумовлений потенційною можливістю застосування IVG у допоміжних репродуктивних технологіях. Попри те, що IVG все ще є експериментальною технологією, і на стільки обнадійливих результатів з людськими клітинами досягнуто ще не було, є чимало людей, які виграли б від її запровадження.

Теоретично, IVG могло б стати шансом для одностатевих пар мати дітей, які будуть біологічно пов’язані з обома батьками. Також це могло б бути ще одним рішенням для людей, які через вроджені чи набуті причини втратили плідність, наприклад, пацієнтів з онкологією чи жінок з первинною оваріальною недостатністю, які хочуть мати свою біологічну дитину. 

Якщо порівнювати IVG з добре знайомою IVF (In Vitro Fertilisation, екстракорпоральне запліднення), то перша має ряд переваг, особливо для жінок старшого віку: відсутність психологічних та фізичних труднощів, пов’язаних зі стимуляцією та пункцією ооцитів; можливість материнства у старшому віці; відсутність сумнівів, пов’язаних з донацією ооцитів; можливість кращого відбору хороших яйцеклітин та ембріонів; можливість контролювати кількість яйцеклітин, які мають бути згенеровані тощо.

Але за усіма цими можливостями слідує шалена відповідальність – та значне занепокоєння, адже попри усі ті питання, які можуть виникнути до IVG з точки зору біотехнології, найбільше питань пов’язані саме з біоетичною стороною проблеми.

Існуватиме потреба у серйозному правовому врегулюванні, яке унеможливить зловживання технологією. Отримати клітини шкіри досить легко, тож може бути важко застрахуватися від забору клітин без відома донора чи у насильницький спосіб. А це може призвести до великої кількості нащадків від однієї людини, яка може і не знати про них. 

Теоретично, IVG може дозволити трьом чи більше особам бути генетичними батьками дитини, якщо, скажімо, з клітин двох людей отримають зародок, який буде використаний для утворення гамети, яка потім буде поєднана з гаметою третьої людини, щоб отримати зародок, який і буде майбутньою дитиною. Але що, як ці люди розійдуться?

Окрім того, IVG дозволить батьківство однієї людини, коли одна особа буде джерелом і яйцеклітини, і сперматозоїда. Але чи має це бути дозволено? Також існує питання «дизайну» дітей, адже буде можливим не лише звільнити дітей від частини генетичних хвороб, але також створювати дітей з певними параметрами. 

І це далеко не повний перелік викликів, які постануть перед людством, якщо IVG дістанеться і людей, але це вже покаже час.