Хвороба Данона

Гіпертрофічна кардіоміопатія – це найпоширеніше спадкове захворювання міокарда. Найчастіше його зумовлює мутація гена, відповідального за синтез білка кардіального саркомера, тобто однієї з основних структурних одиниць кардіоміоцита. Проте існує ряд інших патологій зі схожим клінічним перебігом. Серед них і хвороба Данона.

Хвороба Данона – це класичний глікогеноз доволі рідкісне захворювання, пов’язане із порушеним депонування глікогену, основного резервного полісахариду. Його причиною є мутація гену, що кодує білок LAMP2 (Lysosomal associated membrane protein 2) – один із найважливіших протеїнів, що формує мембрану лізосом. Цей ген розташований на Х-хромосомі та, відповідно, успадковується за Х-зчепленим домінантним типом. Цим пояснюється те, що у чоловіків це захворювання маніфестує раніше, у віці 15-19 років, серед жінок – 30-45 років. Без проведення трансплантації серця тривалість життя рідко перевищує 15 років після початку хвороби.

Тож, через нестачу LAMP2 порушується ряд важливих метаболічних процесів в клітині, проте насамперед – процес аутофагії. Цей термін багатьом є добре знайомий, адже саме за «за відкриття механізмів аутофагії» у 2016 році отримав свою нагороду лауреат Нобелівської премії Осумі Йосінорі. Таким чином, глікоген накопичується в кардіоміоцитах і призводить до їхнього збільшення, а згодом і загибелі.

Саме ці патологічні зміни Морісон Данон і спостерігав у своєму мікроскопі, досліджуючи гістологічні зразки м’язів хворих із трьома провідними симптомами: гіпертрофічною кардіоміопатією, периферичною (скелетною) міопатією та зниженням рівня інтелекту. Сьогодні ця тріада симптомів вважається класичною для хвороби Данона.

То коли все-таки варто запідозрити цю рідкісну патологію і як її лікувати? Перш за все треба взяти до уваги, що захворювання спадкове, тому необхідно дослідити генеалогічне дерево пацієнта. Природно, що на ЕхоКС спостерігається гіпертрофія міокарда, проте особливістю її є те, що частіше вона симетрична та концентрична, а стінки серця дуже товсті (за різними даними від 25 мм до 70 мм). На МРТ з гадолінієм часто візуалізуються вогнища фіброзу в серцевому м’язі, а на ЕКГ, окрім класичних ознак гіпертрофії часто зустрічається широкий спектр порушень ритму та провідності (особливо при добовому моніторуванні Холтер-КГ) серед яких і такі, що несуть загрозу для життя. Досить часто виявляється WPW-синдром.

Доволі інформативними є біопсія та гістологічне (особливо імуногістохімічне) дослідження м’язів (як скелетних так і серцевого). Щоправда, інколи на початкових етапах захворювання, а також серед жінок, патологічні зміниможуть бути відсутніми. Так от, це ще не критерій виключення!

Ну а от «золотим стандартом» діагностики вважається молекулярно-генетичне дослідження, для виявлення дефекту гену відповідального за синтез LAMP2.

Лікування хвороби Данона фактично не відрізняться від того, яке традиційно пропонують і при інших видах гіпертрофічної кардіоміопатії: бета-блокатори, при появі ознак серцевої недостатності інгібітори АПФ, діуретики. Специфічної терапії поки не існує. У зв’язку із високою частотою розвитку небезпечних для життя аритмій, таким пацієнтам часто рекомендована постановка кардіовертрер-дефібрилятора, особливо враховуючи той факт, що антиаритмічні препарати для них є доволі неефективними. Більш радикальним заходом є трансплантації серця, найкраще на ранніх етапах захворювання.

Підготувала: Діана Жегестовська