Евтаназія вже давно є суперечливою та емоційною темою, у більшості країн її здійснення та навіть на прохання хворих, може загрожувати в'язницею. У США законодавча база стосовно евтаназії різниться між штатами.

Відмінністю між евтаназією і асистованим самогубством є те, що у першому випадку лікар має юридичне право припинити життя людини безболісно, ​​якщо пацієнт і родичі погоджуються, а при асистованому самогубстві лікар допомагає пацієнту покінчити з життям самогубством, якщо він або вона цього вимагає.

Коли більшість людей бачать слово «евтаназія», в їхніх думках з’являється образ лікаря, який безпосередньо закінчує чиєсь життя. Це явище називається «активна евтаназія». Цілеспрямовано давати комусь смертельну дозу, наприклад, заспокійливого засобу вважається активною евтаназією.

Пасивна евтаназія іноді описується як утримання від лікування або обмеження життєзабезпечення пацієнта для пришвидшення настання смерті. Лікар також може призначити дуже високі дози знеболюючих препаратів, аж до токсичних.

Це робить розмежування пасивної евтаназії та паліативної допомоги розмитою. Паліативна допомога зосереджена на тому, щоб підтримувати максимальний рівень комфорту пацієнта наприкінці його життя.

Якщо хтось приймає свідоме рішення звернутися із проханням полегшити завершення свого життя, це вважається добровільною евтаназією. Людина повинна дати повну згоду і продемонструвати, що вона повністю розуміє наслідки.

Недобровільна евтаназія передбачає, що хтось інший приймає рішення припинити чиєсь життя, зазвичай це близький родич або член родини. Це, як правило, робиться тоді, коли хворий абсолютно без свідомості або постійно недієздатний, і зазвичай стосується пасивної евтаназії, наприклад, припинення життєвої підтримки у осіб, які не проявляють ознак мозкової діяльності.

Асистоване самогубство є законним у Швейцарії, Німеччині та Японії. Що стосується евтаназії, вона легальна у Нідерландах, Бельгії, Люксембурзі, Колумбії та Канаді.

"Смерть із гідністю" — це рух, який заохочує законодавчі органи дозволити людям вирішувати, як вони хочуть померти. Деякі люди просто не хочуть пройти довгий процес вмирання, часто через тягар свого стану, покладений на близьких.

У Швейцарії, наприклад, асистоване самогубство не є злочином, оскільки самогубство було декриміналізовано під час просвітництва. Федеральний кримінальний кодекс Швейцарії був доопрацьований у 1937 році та набрав чинності 1 січня 1942 року. Швейцарська модель в основному спирається на етичні рекомендації, розроблені різними організаціями охорони здоров’я, та на правила, які приймають асоціації, що мають право на смерть.

Наприклад, некомерційна асоціація EXIT, що діє у франкомовному регіоні Швейцарії, налічує понад 26 000 членів, які мають голос на щорічних загальних зборах. Щоб стати членом, особа повинна сплачувати щорічний внесок у розмірі 40 доларів США (що еквівалентно 40 швейцарських франків), бути старше 20 років, а також бути громадянином Швейцарії. Асоціація надає своїм членам послугу асистованого самогубства безкоштовно. Крім законодавчих вимог, асоціація має свої критерії, згідно з якими волонтери можуть допомогти члену померти. Ці критерії включають страждання від невиліковної хвороби або важкої інвалідності, або поєднаної патології, пов'язаної із віком.

У Квебеку закон про догляд за припиненням життя був прийнятий у 2014 році та набув чинності в 2015 році. Крім створення права на паліативну допомогу та регулювання постійної паліативної седації, серед іншого, закон легалізував медичне асистування при смерті, яка включає лише евтаназію. У цьому контексті асистоване самогубство було виключено, оскільки "не відображає цінностей медичної підтримки та безпеки".

Федеральний закон, прийнятий у 2016 році, легалізував як евтаназію, так і самогубство, але канадці майже виключно виступають за перший варіант.

У Нідерландах з 1981 року дозволяються як добровільна евтаназія, так і асистоване самогубство для тих, хто пережив нестерпні страждання, не маючи перспективи на покращення. На практиці громадяни Нідерландів переважно обирають евтаназію. Немає вимоги мати смертельне захворювання, а також не існує обов’язкового періоду очікування.

Онкологічна патологія становить щонайменше 70% усіх випадків смерті від евтаназії; в даний час ще 4% пов'язані з деменцією (на ранніх стадіях цього захворювання, коли пацієнт ще психічно компетентний подати запит, або в запущеній стадії, якщо пацієнт заздалегідь подав детальний запит на евтаназію), і близько 3% - люди похилого віку без серйозних захворювань. У Нідерландах смертельно хворі діти віком до дванадцяти років можуть просити про евтаназію за згодою батьків (адже до 2014 року таким чином померли лише п’ятеро). Сьогодні, на відміну від десятиліття тому, послуги паліативної допомоги в Нідерландах вважаються одними з найкращих в Європі.

Добровільна евтаназія та асистоване самогубство легальні в Бельгії з 2002 року. Служби паліативної допомоги та можливість померти за допомогою медичної допомоги добре поєднані і нагадують такі у Нідерландах.

«Евтаназія в Бельгії вважається основною медичною послугою, яка покривається щомісячною премією, яку кожен громадянин сплачує своїй страховій компанії», — пояснює газета The Guardian. — «Але лікарі мають право відмовитись її виконувати. На відміну від усіх інших медичних процедур, успішна евтаназія — це не те, що ви можете обговорити зі своїм пацієнтом після і отримати фідбек. Також поширеною причиною відмови є релігійні переконання».

Пацієнти, які бажають евтаназію в Бельгії, повинні зустрітися з лікарем, який проводить цю процедуру кілька разів протягом кількох місяців, як гарантію, що заявка є добровільною та відповідає необхідним критеріям: прохання пацієнта добровільне, ретельно розглянуте та здійснене без зовнішнього тиску. Клієнт повинен повідомити про нестерпні фізичні чи психологічні нестерпні страждання, спричинені серйозним і невиліковним медичним станом.

Поточна вартість евтаназії у Бельгії, за даними The Guardian, становить 3500 доларів США і сплачується в клініці, навіть якщо заявник скасує запит в останню хвилину.

Інші країни Європи дозволяють пасивну евтаназію, включаючи Францію, де це незаконно, але зберігається закон про "помирання у седації", який було прийнято в 2016 році, щоб лікарі мали право тримати смертельно хворих пацієнтів у медикаментозному сні до смерті.

У Німеччині асистоване самогубство легальне, але лише в тому випадку, якщо смертельну дозу препарату приймають без допомоги сторонньої особи.