Цей атлас добре відомий хірургам різних країн і, за визнанням багатьох з них, до цього дня залишається найбільш детальним та точним. Але кожен раз, відкриваючи цей атлас, хірургу доводиться вирішувати не менш складне, ніж сама операція, етичне питання: чи можна користуватися цією книгою, створеною нацистами у нацистській Німеччині?

Автор атласу - Едуард Пернкопф, професор анатомії, який займав свого часу посаду ректора Віденського університету, був нацистом, так само як і чотири його помічника-ілюстратора - Еріх Лепіер, Людвіг Шротт, Карл Ендтрессер і Франц Баткен.

Шкіра, м'язи, зв'язки, нерви, органи і кістки зображені надзвичайно детально і правдоподібно. Пернкопф домагався від ілюстраторів того, щоб все виглядало максимально реалістично. Єдиний невеличкий відступ від правди життя - більш яскраві та контрастні, ніж в житті, кольори, адже так читачеві атласу було простіше у ньому орієнтуватися.

Перший том атласу Пернкопфа вийшов у 1937 році, другий - у 1941-му. Роботу над атласом перервала війна: три ілюстратора з чотирьох пішли на фронт. Третій і четвертий томи були опубліковані вже після війни.

Зараз атлас більше не перевидається. Розрізнені томи можна знайти в букіністичних магазинах; в залежності від року видання ціна сильно різниться - від декількох десятків до декількох тисяч доларів.

Незважаючи на те, що багато лікарів і фахівці готові заплатити чималі гроші за цей атлас, мало хто з них може тримати цю книгу відкрито в себе на столі - вдома чи у клініці.

Едуард Пернкопф розпочав роботу над атласом у 1933 році. Працездатності вченому було не позичати - Пернкопф прокидався о 5.00 ранку і практично без перерв працював протягом 16-18 годин. Все в його житті було підпорядковане атласу - свої обов'язки декана він спритно перекладав на інших, а в якості помічників залучав кращих студентів навчального закладу.

У 1937 році вийшов перший том атласу, присвячений грудній клітці та верхнім кінцівкам, а у 1941 - другий, з описом органів таза і ніг. У першому виданні першого тому, що вийшов у 1937 році, підписи двох ілюстраторів - Еріха Ліпіера і Карла Ендрессера включали нацистську символіку - свастику і емблему СС. Навіть в двотомнику 1964 року на англійській мові були збережені оригінальні підписи ілюстраторів з нацистської символікою, у більш пізніх виданнях вони були заретушовані.

 Колеги відгукувалися про Пернкопфа як про ревного націонал-соціаліста, який з 1938 року кожен день приходив на роботу в нацистській формі. Коли Пернкопфа призначили деканом медичного факультету Віденського університету, він звільнив з факультету всіх євреїв, у тому числі і трьох Нобелівських лауреатів. У 1943 році професор Пернкопф очолив Віденський медичний університет і залишався на цій посаді 2 роки, до закінчення війни.
 

У 1945 році вченого, як активного члена нацистської партії, заарештували американці і наступні 2 роки професор рив траншеї і розбирав зруйновані будівлі у таборах військовополонених у різних місцях Європи.

Вийшовши на свободу, професор продовжив справу свого життя, видавши у 1953 році третій том атласу, присвячений шиї і голові людини. Остання, четверта книга, побачила світ у 1960 році, через 5 років після смерті Пернкопфа. Стиль оформлення післявоєнних томів відрізнявся від двох перших, виданих у 30-ті та 40-ві роки.

Багато хто пов'язував це зі зміною ілюстраторів, але точну відповідь на цю загадку вдалося отримати лише в 1994 році. Цікаве відкриття зробив доктор Говард Ісраель з Колумбійського університету. Вивчаючи перші видання книг, він виявив в них безліч нацистських символів і містичних рун, які оформлювачі атласу майстерно розмістили на ілюстраціях, але доктора чекало ще одне одкровення.

Зіставивши ілюстрації, на яких розкриті трупи були зображені з фотографічною точністю зі знімками з архівів гестапо, Ісраель визначив, що практично всі люди, увічнені на ілюстраціях атласу, були в'язнями концентраційних таборів і померли дуже схожою насильницькою смертю - їм відсікли голови. Подальше розслідування було вже справою техніки. Говард звернувся до Центру Візенталя, що займається розслідуванням нацистських злочинів, і кращі експерти взялися за цю заплутану справу.
 

В анатомічні театри Віденського медичного університету в період з 1938 по 1945 рік було доставлено 1 377 тіл страчених з різних тюрем Австрії та Німеччини, а також з табору смерті Маутхаузен. Основним постачальником тіл для розтинів став Віденський окружний суд, розташований біля університету. У будівлі «палацу правосуддя» проходили швидкі суди над ворогами нацистського режиму, підсумком яких був один вирок - смерть.

Рішення суду виконувалось негайно, а біля чорного ходу будівлі в цей час курили, сидячи біля моргу, студенти Пернкопфа. Більшість страчених були обезголовлені за допомогою гільйотини, яку за швидку і точну роботу нацисти полюбили більше, ніж французи.

При огляді архівів стало зрозуміло, що в багатьох випадках страти проводилися на замовлення - в певні дні гільйотини працювали без зупинок, і трупи, ще залишаючись теплими, відправлялися в анатомічку. Це страшне відкриття пояснило високу точність атласів - в жертву своїм амбіціям Пернкопф приніс сотні життів. Найімовірніше, люди, що стали «натурщиками» у ілюстраторів смерті, так чи інакше загинули б, але цей факт не робить злочини Пернкопфа менш огидними.

Після з'ясування моторошних деталей з томів атласу, який зберігався практично в кожній медичній бібліотеці світу, рішенням міжнародних судів було вилучено понад 800 ілюстрацій, на яких були зображені страчені нацистами підпільники, військовополонені та євреї. За медичними університетам планети прокотилася хвиля протестів, в ході яких студенти відмовлялися брати в руки страшний багатотомник і навіть публічно спалювали атласи.

Тисячі примірників атласу були продані по всьому світу, книга була перекладена на п'ять мов. У передмові книги йдеться про надзвичайно реалістичні, яскраві ілюстрації, які можна назвати творами мистецтва, однак немає ні слова про те, як ці ілюстрації створювалися.

Тільки в 1990-х вчені і студенти медичних вузів почали задаватися питанням про людей, чиї тіла були використані для створення цих ілюстрацій. Після того як в 1994 році стала відома жорстока правда, атлас перестав перевидаватися.

Королівська колегія хірургів Англії заявляє, що в вузах і медичних установах Британії атлас більше не використовується, хоча кілька примірників зберігається у бібліотеках.

Однак опитування, який журнал Neurosurgery провів серед хірургів, показав, що 59% лікарів, фахівців з хірургії периферичних нервів, знають про існування атласу, 13% опитаних продовжують користуватися ним в роботі.

69% опитаних сказали, що не бачать нічого поганого у використанні атласу, 15% зізналися, що, дізнавшись про походження ілюстрацій, засумнівалися у допустимості використання цієї книги, 17% повідомили, що не можуть вирішити для себе це складне етичне питання.

Сьюзан Маккіннон, хірург та викладач Університету Вашингтону у Сент-Луїсі, каже, що її, звичайно, не може не бентежити історія створення книги, проте відмова від використання цього атласу часом суперечить лікарській етиці: адже від звернення до книги може залежати результат операції.

За її словами, за всі ці десятиліття, що пройшли з моменту першого видання атласу, не з'явилося жодної книги, яка могла б хоч якось зрівнятися з працею Пернкопфа і ілюстраторів, що з ним працювали, у плані неймовірних детальності та точності опису будови людського тіла.

Маккіннон каже, що при проведенні складних операцій допомога атласу Пернкопфа неоціненна - тому що на ілюстраціях промальовані найдрібніші периферичні нерви.

У минулому році фахівець з медичної етики равін Джозеф Полак і історик медицини, психіатр Майкл Гродін підготували відповідь (на основі єврейської медичної етики) на питання, чи етично використовувати атлас, з огляду на його темне походження.

На думку Полак і Гродін, іудейська медична етика дозволяє використовувати ілюстрації атласу, якщо це необхідно для порятунку життя людини. При цьому, на їхню думку, ті, хто користується атласом, повинні знати історію створення книги. Таким чином, лікарі та їхні пацієнти зможуть також вшанувати пам'ять жертв нацистів.

Для Маккіннон ця книга залишається актуальною, незважаючи на похмурі сторінки історії її створення.

"Мені як хірургу, який бажає дотримуватися лікарської етики, здається, що до цього треба поставитися як до даності: я повинна користуватися тими освітніми ресурсами, які допоможуть мені досягти максимально успішного результату операції. І це саме те, чого від мене чекають мої пацієнти. З власного досвіду я можу сказати, що хірургія периферичних нервів буде сильно відкинута назад, якщо ми втратимо ці книги", - каже  Маккіннон.