Сукупність патологічних станів, пов’язаних із нездатністю організму справлятися із зависокою температурою навколишнього середовища, в англомовному середовищі називається «теплова хвороба» (heat disease). Сюди входять і менш тяжкі порушення, такі як легкі набряки, тепловий висип, спазм і тетанія, викликані теплом, а також термічне синкопе та виснаження. Тепловий удар є найважчим зі станів, пов’язаних зі спекою, і визначається як підвищення температури тіла вище 40 ° C, пов’язане з неврологічною дисфункцією.

Існують дві форми теплового удару:

•       Тепловий удар навантаження (Exertional heat stroke (EHS)), як правило, трапляється у молодих людей, які тривалий час займаються важкими фізичними навантаженнями при надмірно високій температурі.

•       Класичний тепловий удар (Classic nonexertional heat stroke, (NEHS)) частіше зустрічається в осіб похилого віку, хронічно хворих та дітей. Класичний тепловий удар виникає під впливом сильної спеки і частіше реєструється в районах, для яких більш рідкісними є періоди тривалої спекотної погоди, до якої жителі менш адаптовані. Обидва типи теплового удару пов’язані з високою захворюваністю та смертністю, особливо при затримці відповідної допомоги.

Із впливом глобального потепління передбачається, що частота випадків теплового удару та летальних випадків через спеку буде збільшуватись. Вважається також, що за останні роки активність сонця набагато збільшилась, тому отримати тепловий удар стало ще легше.

 Патофізіологічне підґрунтя

Завдяки теплокровності люди та інші ссавці можуть підтримувати постійну температуру тіла, балансуючи приріст та втрати тепла. Коли надходження тепла істотно перевищує його втрати в організмі, температура тіла підвищується, що потенційно може призвести до теплового удару.

На клітинному рівні тепло безпосередньо впливає на організм, втручаючись у клітинні процеси разом із денатурацією білків та клітинних мембран. У свою чергу, виробляється масив запальних цитокінів, інтерлейкінів та білків теплового шоку (HSP). Зокрема, HSP-70 дозволяє клітині переносити стрес навколишнього середовища. Інтенсивний тепловий стрес, який не компенсується, призводить до апоптозу та загибелі клітин.

На мікросудинному рівні тепловий удар нагадує сепсис і включає запалення, транслокацію ліпополісахаридів з кишечника та активацію каскаду згортання крові. Деякі існуючі фактори, такі як вік, генетична схильність та неакліматизованість, можуть сприяти переходу від теплового стресу до теплового удару, синдрому системної запальної реакції (SIRS), синдрому поліорганної дисфункції (MODS). Прогресування теплового удару може відбуватися через порушення терморегуляції, посилену реакцію гострої фази запалення та зміни експресії HSP.

Температура, при якій настає серцево-судинний колапс, варіює в залежності від наявності супутнього захворювання, приому ліків та інших факторів, які можуть сприяти або відтерміновувати дисфункцію органів. Повне одужання спостерігалося у пацієнтів із температурою до 46 ° C, а смерть іноді наставала і в пацієнтів при значно нижчих значеннях. Температура, що перевищує 41,1°C, як правило, катастрофічна і вимагає негайної агресивної терапії.

Типові симптоми

Тепловий удар обох різновидів характеризується значним підвищенням температури тіла та порушенням функціонування органів чуття (розмитість зору, погіршення слуху тощо). При тепловому ударі навантаження потовиділення надмірне (такий стан називається «діафорез»), оскільки цей стан зазвичай спостерігається у молодих здорових людей (наприклад, спортсменів, пожежників, військовослужбовців), коли напружені фізичні навантаження призводять до виснаження системи терморегуляції. При класичному тепловому ударі спостерігається практично відсутнє потовиділення через перевантаження механізмів гіпотермії організму (ангідроз), оскільки причиною є саме вплив навколишнього середовища.

Ряд симптомів (наприклад, відчуття спазму в черевній порожнині та м’язах, нудота, блювання, діарея, головний біль, запаморочення, задишка, слабкість) зазвичай передують тепловому удару і можуть залишатися невпізнаними. Синкопе та втрата свідомості також часто спостерігаються до розвитку теплового удару.

Серед симптомів теплового удару – ознаки залучення центральної нервової системи починаючи від незначної дратівливості і закінчуючи сплутаною та незрозумілою мовою, ірраціональною поведінкою , можливим виникненням галюцинацій. Інші можливі ознаки включають судоми, відхилення з боку черепно-мозкових нервів, дисфункцію мозочка та опістотонус.

Настанови з профілактики та лікування теплової хвороби, опубліковані медичним товариством Wilderness та оновлені в 2019 році.

1.      Догоспітальна допомога на місці події

Оптимальним способом вимірювання для максимально точного визначення температури тіла є ректальна термометрія (порівняно з вимірюванням в пахвовій западині, ротовій порожнині або зовнішньому вусі).

Не слід відтерміновувати емпіричне охолодження постраждалого, навіть якщо його температура тіла нижче 40°C. Слід мінімізувати зневоднення; рекомендовано, за можливості, проводити внутрішньовенні інфузії рідини для регідратації.

Занурення в холодну воду – оптимальний метод охолодження для теплового удару: через свою високу теплопровідність вода може знизити температуру тіла до 39 ° C приблизно за 20-40 хвилин.

Антипіретики застосовувати не рекомендовано, адже вони впливають на центр терморегуляції в гіпоталамусі, не залучений у патогенез теплового удару.

2.       Госпітальна допомога

Занурення в холодну воду слід враховувати при тепловому ударі під час надання допомоги в умовах лікарні. Слід охолоджувати пацієнтів із тепловим ударом до цільової температури не менше ніж 39 ° C.

Інфузії проводять охолодженими розчинами для додаткового зниження температури. Агресивна інфузійна терапія зазвичай не рекомендується, оскільки це може призвести до набряку легенів. Пацієнти із високим серцевим індексом та низьким індексом системного судинного опору (гіпердинамічна реакція), як правило, добре реагують на охолодження і не потребують великої кількості внутрішньовенних інфузій кристалоїдів. Пацієнти, які виявляють гіподинамічну реакцію (тобто, високий центральний венозний тиск, низький серцевий індекс), потребують ізотропної підтримки. Інотропом вибору у цих пацієнтів може бути добутамін, менш аритмогенний, ніж ізопротеренол, і більш кардіоселективний.

Слід також ретельно відстежувати електролітні зміни крові пацієнтів, адже вони можуть стати причиною ускладнення основного стану навіть після ліквідації гіпертермії.

Не рекомендовано використовувати дантролен для лікування пацієнтів із тепловим ударом.

3.       Профілактика теплового удару

Обов’язково слід враховувати температурний режим перш ніж планувати цілодобову подорож пустелею або декількагодинне перебування на пляжі: банальний завчасно перевірений прогноз погоди може врятувати життя. Наявність супутніх захворювань (серцево-судинні патології, цукровий діабет тощо) також є фактором ризику теплового удару. Так, надмірна вага теж пов’язана з більшим ризиком розвитку теплових захворювань, адже толерантність до спеки у таких осіб, вочевидь, буде зниженою.

Перед надмірною фізичною активністю та під час її слід забезпечити достатню гідратацію.

Рекомендована також постійна регідратація: так званий підхід «пити до виникнення спраги», достатній для запобігання втрати маси тіла понад 2% через потовиділення та тепловіддачу.