Найпоширенішими причинами гострого панкреатиту є камені в жовчному міхурі та надмірне вживання алкоголю, які разом складають 80% випадків, решта - зумовлені менш поширеними причинами, включаючи реакції на ліки, солідні та кістозні злоякісні пухлини підшлункової залози та гіпертригліцеридемію.

Діагноз ГП вимагає принаймні 2 з наступних ознак:
I. Біль у верхній частині живота (епігастральна ділянка або лівий верхній квадрант)*
II. Підвищений рівень ліпази або амілази в сироватці крові (>3 рази від верхньої межі норми)
III. Характерні дані  візуалізації черевної порожнини (КТ, УЗД).
*Інтенсивність і локалізація болю в животі не корелюють з тяжкістю. У невеликої кількості пацієнтів немає болю в животі.

Інші поширені симптоми:

• Нудота і блювота (у 70-80% випадків). 
• Зниження апетиту, внаслідок нудоти, болю та загального нездужання. 
• Збудження та сплутаність свідомості.

Прояви ГП мають різний клінічний спектр і можуть бути класифіковані як легкі, помірно важкі або важкі відповідно до нещодавно переглянутої Атлантської класифікації:

1. Легкий перебіг: найпоширеніша форма, не має поліорганної недостатності, місцевих чи системних ускладнень і зазвичай проходить протягом першого тижня.
2. Гострий панкреатит середньої важкості: наявність транзиторної поліорганної недостатності (зникає протягом 48 годин) та/або місцеві ускладнення або загострення супутнього захворювання.
3.  Важкий перебіг: стійка поліорганна недостатність (>48 годин). Місцеві ускладнення є поширеними і включають скупчення перипанкреатичної рідини, панкреатичний та перипанкреатичний некроз (стерильний або інфікований), псевдокісти та некроз із стінками (стерильний або інфікований).

Загальні поняття про ведення пацієнтів

• Гострий панкреатит, пов’язаний з алкоголем, частіше спостерігається у чоловіків молодого віку і зазвичай проявляється після 4-8 років надмірного вживання алкоголю.  
• Реакція на ліки є поширеною причиною розвитку ГП ( азатіоприн, меркаптопурин ). Існують обмежені дані, які підтверджують роль інших лікарських засобів (наприклад, фуросеміду, естрогенів, тіазидних діуретиків, сульфаніламідів, тетрациклінів, вальпроату та L-аспарагінази).
• Більшість людей госпіталізовують протягом 12–24 годин після появи симптомів. Інколи пацієнти з’являються після кількох днів, і в цьому випадку рівень ліпази/амілази в сироватці крові може нормалізуватися.
• Гострий панкреатит може бути небезпечним для життя, у тяжких випадках смертність може досягати 30%, проте 80% пацієнтів мають легку форму захворювання і повністю одужують протягом 5-7 днів. 

Необхідно провести сортування пацієнтів на групи високого та низького ризику під час надходження в лікарню та в перші 24 години, використовуючи комбінацію критеріїв синдрому системної запальної відповіді (SIRS) та оцінки факторів ризику важкого захворювання. Наявність SIRS при госпіталізації дуже чутлива (але не дуже специфічна) для прогнозування смертності. Такі інструменти оцінки, як APACHE II, Ranson або Glasgow, широко використовуються, але мають обмежену цінність, тому їхнє використання не рекомендоване. Ретельне обстеження має вирішальне значення для будь-якого пацієнта з підозрою на гострий панкреатит. 

1. Оцініть наявність ознак ранньої втрати рідини, гіповолемічного шоку та симптомів, що вказують на дисфункцію органів, які можуть потребувати негайних реанімаційних заходів. Ознаками гіповолемії:

• артеріальна гіпотензія
• олігурія
• сухість слизових оболонок
• зниження тургору шкіри
• тахікардія
• тахіпное
• пітливість. 

2. Оцініть ознаки SIRS - синдрому, який визначається принаймні двома з наступних ознак і  пов’язаний з гіршим прогнозом:

I. ЧСС >90 уд/хв

II. Частота дихання >20 вдихів/хвилину (або PaCO₂ <32 мм рт. ст.)

III. Температура >38°C або <36°C

IV. Кількість лейкоцитів >12 x 10⁹ /л або <4 x 10⁹ /л

3. При обстеженні живота можна виявити болючий і роздутий живіт із ослабленими кишковими шумами. Можливий розвиток гіпоксемії). У 50% пацієнтів з гострим панкреатитом спостерігаються ознаки плеврального випоту: локальне зниження надходження повітря та притуплення при перкусії. При важкому жовчнокам’яному панкреатиті може розвинутися  жовтяниця. Ускладнений геморагічний панкреатит дуже рідкісний і може проявлятися екхімотичними синцями та зміною кольору кількох ділянок через ексудат панкреонекрозу. Ці шкірні прояви спостерігаються лише приблизно в 1% випадків, можуть не спостерігатися до 24-48 годин після появи симптомів і не є специфічними для гострого панкреатиту.

4. Лабораторна діагностика: підвищений рівень будь-якого з цих двох панкреатичних ферментів (>3 рази вище верхньої межі норми) підтверджує діагноз гострого панкреатиту у пацієнта з болем у верхній частині живота. У пацієнтів з ЦД  більш високі середні рівні ліпази, тому їм може знадобитися інший діагностичний поріг (>3-5 разів вище верхньої межі норми). Слід пам’ятати, що точність цих тестів зменшується з часом після появи симптомів. Сироваткова ліпаза та амілаза мають однакову чутливість і специфічність, але рівні ліпази залишаються підвищеними довше (до 14 днів після появи симптомів порівняно з 5 днями для амілази), забезпечуючи більшу ймовірність підібрати діагноз у пацієнтів із відстроченим проявом. 

 Маркери важкості захворювання:

•  Кількість лейкоцитів >12x10⁹/л або <4x10⁹/л є одним із 4 критеріїв ідентифікації SIRS (повинні бути два або більше).
•  Підвищений гематокрит (>44%) внаслідок втрати рідини є незалежним предиктором важкого перебігу та ризику розвитку некротизуючого панкреатиту.
•  СРБ >200 мг/л свідчить про високий ризик розвитку панкреонекрозу. Точність діагностичного тесту достовірно не визначена, CRP ≥150 мг/л на 3-й день звернення може бути використаний як прогностичний фактор для тяжкого гострого панкреатиту. 
• Сечовина >7,14 ммоль/л або креатинін ≥2 мг/дл вказує на ниркову недостатність.
• PaO₂ <60 мм рт. ст. є ознакою органної недостатності. У пацієнтів може бути гіпоксемія, що потребує додаткового кисню. 
• Підвищення АЛТ (>3 рази вище верхньої межі норми) свідчить про жовчні камені як причину гострого панкреатиту у понад 85% пацієнтів. Однак специфічність для панкреатиту низька. За відсутності холедохолітіазу функція печінки зазвичай в нормі, але може спостерігатися невелике підвищення лужної фосфатази та білірубіну. 
• Трипсиноген-2 у сечі (>50 нг/мл) такий же чутливий і специфічний, як сироваткова ліпаза та амілаза  для діагностики гострого панкреатиту (чутливість 82% і специфічність 94% для діагностики гострого панкреатиту)
• Інтерлейкін-6, інтерлейкін-8 та інтерлейкін-10 можуть бути прогностичними  маркерами розвитку тяжкого гострого панкреатиту.  

Візуалізаційні дослідження рекомендовані всім пацієнтам, проте не слід використовувати візуалізацію черевної порожнини для підтвердження діагнозу гострого панкреатиту, якщо немає діагностичної невизначеності або відсутня відповідь на лікування. Для підтвердження або виключення жовчнокам’яної хвороби, усім хворим необхідно провести трансабдомінальне УЗД. Навідміну від комп'ютерної діагностики або ультразвукового дослідження, оглядова рентгенографія не використовується для діагностики гострого панкреатиту, але може бути корисна для виявлення можливих причинних фактори та/або виключити інші діагнози. 

Більшість пацієнтів не потребують комп’ютерної томографії з контрастуванням (CECT), оскільки діагноз зазвичай ґрунтується на клінічній картині та рівні ліпази/амілази в сироватці крові. CECT має чутливість від 87% до 90% і специфічність від 90% до 92% для підтвердження гострого панкреатиту. Не слід використовувати на ранніх етапах КТ з контрастуванням, оскільки некроз розвивається зазвичай через 5 днів.

Обов'язково слід провести стратифікацію ризику, щоб адаптувати лікування  до відповідних умов. Значний ризик на ранній стадії гострого панкреатиту (<1 тижня)  зумовлений розвитком SIRS/поліорганної недостатності, їх усунення різко знижує захворюваність та смертність. Тому пошук маркерів системної запальної реакції має вирішальне значення для визначення тяжкості захворювання. 

Основні цілі лікування:

• Забезпечення підтримуючого лікування, для зменшення ризику прогресування поліорганної недостатності та/або місцевих ускладнень
• Лікування основної причини
• Лікування місцевих ускладнень.

Початкові заходи для будь-якого пацієнта з підозрюваним або підтвердженим гострим панкреатитом полягають в підтримуючій терапії рідиною, киснем,адекватним контролем болю, протиблювотними засобами та налагодженням харчування. Важлива рання оцінка передбачуваної тяжкості.

Раннє та адекватне відновлення об’єму рідини є найважливішим кроком та початковому лікуванні.

Вводити внутрішньовенні рідини всім пацієнтам із підозрою або підтвердженим гострим панкреатитом, навіть із легким перебігом хвороби. Перевагу слід надати кристалоїдним розчинам. Проте слід пам'ятати, що великі об’єми фізіологічного розчину як єдиної рідини для реанімації можуть призвести до гіперхлоремічного ацидозу (низький рН може спровокувати передчасну активацію трипсиногену та посилити біль у животі). Навіть ті пацієнти, які отримали адекватне знеболення, все одно потребують термінового в/в введення рідини, незважаючи на можливе уявне благополуччя. Почніть в/в інфузійну терапію з 5–10 мл/кг/год, а потім продовжуйте, титруючи кількість рідини до досягнення одного або кількох з наступних показників: 

• ЧСС <120 ударів на хвилину
• Середній артеріальний тиск 65-85 мм рт.ст. (8,7-11,3 кПа)
• Діурез >0,5-1 мл/кг/год
• Гематокрит 35-44%
• Зауважте, що центральний венозний тиск може бути ненадійним показником адекватної реанімації. 

Часто контролюйте рівень електролітів у перші 48-72 години, особливо при передбачуваному помірному/важкому панкреатиті або якщо необхідні великі обсяги заміни рідини.
Кальцій: вжити заходів для корекції гіпокальціємії при (передбачуваному) важкому гострому панкреатиті, оскільки це може призвести до серцевих аритмій.
Магній: якщо виявлено низький рівень магнію, слід замінити його, оскільки це може спричинити гіпокальціємію. Гіпомагніемія часто зустрічається у пацієнтів, які страждають на алкоголізм і погано харчуються.

Кисень

• Важливо контролювати рівень оксигенації крові, тому що у пацієнтів може бути гіпоксемія, яка потребує додаткового кисню.
• Пацієнти з погіршенням гіпоксії можуть потребувати інтенсивної терапії та штучної вентиляції легень.
• PaO₂ <60 мм рт. ст. є ознакою органної недостатності. 

Знеболення 

• Переважаючим симптомом є біль, нездатність контролювати біль може порушити дихання та сприяти гемодинамічній нестабільності.
• У легких випадках використовуйте стандартний підхід до шкали болю, щоб вибрати, контролювати та коригувати аналгезію.
• Морфін вважається безпечним, незважаючи на теоретичний ризик загострення запалення підшлункової залози. 

Харчування

Відновіть пероральний прийом їжі, як тільки пацієнт зможе самостійно вживати їжу, а біль та нудота/блювота почнуть вщухати (в ідеалі протягом 24 годин). Для раннього годування використовуйте їжу м’якої/твердої консистенції з низьким/нормальним вмістом жиру. Рідка їжа не потрібна. Вважається, що ентеральне годування захищає кишково-слизовий бар’єр, зменшуючи транслокацію бактерій і, таким чином, знижує ризик  некрозу. Більшість пацієнтів із легким перебігом захворювання можуть відновити пероральне харчування  протягом 5 днів, тому якщо цього не вдається досягти одразу, варто повторити спробу.

У пацієнтів, які не можуть харчуватися перорально, використовуйте ентеральне годування через зонд, а не парентеральне харчування.
Почніть харчування протягом 72 годин після госпіталізації. Використовуйте назоеюнальний або назогастральний зонд, вони є безпечними варіантами.
Багатьом пацієнтам з передбачуваним тяжким/середньотяжким гострим панкреатитом або некротичним панкреатитом врешті-решт потрібна допоміжна дієта. Завжди пропонуйте ентеральне (а не парентеральне) харчування пацієнтам цієї групи, якщо це не протипоказано. Не було доведено, що жоден конкретний склад ентерального харчування є кращим за інший щодо покращення клінічних результатів. Парентеральне харчування пов'язане з вищою смертністю, використовуйте його лише для пацієнтів, у яких ентеральне годування неможливе, не переноситься або не відповідає потребам у калоріях. 

Антибіотикопрофілактика

Профілактичне призначення антибіотиків не показане і необгрунтоване, незалежно від передбачуваної або фактичної тяжкості захворювання. Призначайте антибіотики, лише якщо це клінічно доведено або підозрюється панкреатична/позапанкреатична інфекція. Підозра на інфекцію базується на таких ознаках і симптомах як лихоманка, лейкоцитоз і ознаки дисфункції органів. Позапанкреатичні інфекції (наприклад, пневмонія, холангіт, інфекції сечовивідних шляхів, сепсис) є основною причиною смертності на ранній стадії гострого панкреатиту, коли основною причиною смерті є SIRS. Підозрювану інфекцію слід лікувати емпірично та активно за допомогою в/в введення антибіотиків, якщо посів крові негативний і джерело інфекції не виявлено - прийом слід припинити.

Ви повинні негайно перевести до відділення інтенсивної терапії будь-якого пацієнта, який відповідає оригінальним або переглянутим критеріям Атлантської класифікації щодо органної недостатності, або який відповідає одному чи кільком із наведених нижче критеріїв: 

• Частота серцевих скорочень <40 уд/хв або >150 уд/хв
• Систолічний артеріальний тиск <80 мм рт.ст. або середній артеріальний тиск <60 мм рт.ст., або діастолічний артеріальний тиск >120 мм рт.ст.
• Частота дихання >35 вдихів/хв
• Натрій сироватки <110 ммоль/л або >170 ммоль/л
• Калій сироватки <2 ммоль/л або >7 ммоль/л
• pH <7,1 або >7,7
• Глюкоза сироватки >44,4 ммоль/л
• Кальцій сироватки >3,75 ммоль/л
• Анурія