Мігрень — генетично зумовлений складний розлад, що характеризується повторюваними однобічними епізодами головного болю та іноді може супроводжуватись візуальними й сенсорними симптомами — аурою. Цей біль спричинений активацією нервових волокон всередині судин головного мозку, що проходять в мозкових оболонках.

Типові симптоми мігрені:

• пульсуючий помірний або сильний головний біль, що посилюється з рухами чи фізичною активністю;
• найчастіше односторонній біль, локалізований у лобно-скроневій ділянці та в області очей, проте також може відчуватись в будь-яких інших ділянках голови та навіть шиї;
• біль наростає протягом 1-2 годин та стає поширеним;
• триває від 4 до 72 годин;
• підвищена чутливість до звуків та світла;
• у 80% випадків спостерігається нудота, а у 50% - блювання.

Етіологія мігрені достеменно не відома, проте дослідження показали, що генетичні фактори відіграють важливу роль у визначенні індивідуальної схильності до виникнення цього розладу.

Вважається, що мігрень є полігенним захворюванням, оскільки нещодавнє загальногеномне дослідження асоціацій (GWAS) у великій когорті пацієнтів виявило 28 генетичних локусів, пов'язаних з головним болем, 14 з яких раніше повʼязували з мігренню. Ідентифікація цих генів могла б передбачати таргетоване профілактичне лікування осіб з мігренню. Це дослідження також повідомило про значний звʼязок між мозком та генетичними мутаціями.

Існує два основних типи мігрені:

1. Мігрень з аурою: включає розлади зору та інші неврологічні симптоми, що виникають за 10-60 хвилин до нападу головного болю та найчастіше тривають не більше години;
2. Мігрень без аури: є більш частою формою; це повторюваний напад головного болю, що триває від 4 до 72 годин, зазвичай однобічний, пульсуючий, повʼязаний з нудотою, чутливістю до світла та звуку.

Інші види мігрені включають: абдомінальну, менструальну, геміплегічну, офтальмоплегічну, ретинальну, мігрень базилярного типу, мігрень без головного болю, а також мігренозний статус.

Патофізіологія складається з 4 фаз, що можуть виявлятися при кожному нападі:

1. Продромальна фаза: може починатися за 72 години перед типовим головним болем. Найчастіші симптоми включають дратівливість, підвищення апетиту, загальну слабкість, зміни настрою, боязнь звуків та інші. Дані симптоми, що виникають під час продромальної фази, можуть зберігатись і під час нападу.
2. Аура: спостерігається у третини осіб з мігренню. Симптоми розвиваються поступово, тривають не більше години та є повністю оборотними, можуть бути як зоровими, так і слуховими. Симптоми аури поділяються на позитивні (яскраві лінії та фігури перед очима, шум у вухах, парестезії, алодинія) та негативні (зниження або втрата зору, слуху, відчуття чи руху).
3. Фаза головного болю: починається поступово та згодом наростає, часто односторонній, пульсуючого типу, може тривати від 4 до 72 годин. Інтенсивність може корелюватися з нудотою, блюванням, фотофобією, фонофобією, ринореєю, сльозотечею, алодинією тощо.
4. Постдромальна фаза: частими симптомами є виснаження, запаморочення, труднощі з концентрацією уваги, іноді спостерігається ейфорія.

Діагностика ґрунтується на анамнезі пацієнта та фізикальному обстеженні. Міжнародне товариство боротьби з головним болем (IHS) визначило наступні критерії необхідними для встановлення діагнозу мігрені.

Діагностичні критерії мігрені без аури:

• принаймні 5 нападів головного болю, що тривали від 4 до 72 годин (без лікування або без успішного лікування);
• пульсація;
• однобічна локалізація;
• помірна або сильна інтенсивність;
• посилення головного болю при рутинних заняттях (наприклад, ходьба чи підйом по сходах).

Діагностичні критерії мігрені з аурою:

• мінімум 5 нападів головного болю, серед яких принаймні 2 епізоди повинні супроводжуватись аурою;
• головний біль повинен починатися з аури, або виникати протягом години після неї;
• аура має складатися з: оборотної мовної дисфазії, однобічних сенсорних симптомів, гомонімних зорових симптомів.

А також під час нападу повинна спостерігатись принаймні одна ознака: нудота та/або блювання, фотофобія та фонофобія.

Основною метою лікування мігрені є зниження тяжкості та тривалості нападу головного болю. Серед інших цілей виділяють відновлення працездатності, зменшення використання екстрених медичних засобів та сприяння загальному лікуванню без або з мінімальною кількістю побічних ефектів.

З цією метою використовують парацетамол, триптани (суматриптан, елетриптан, ризатриптан тощо), нестероїдні протизапальні засоби (ібупрофен, ацетилсацілилова кислота, напроксен тощо), ненаркотичні анальгетики та протиблювотні препарати (хлорпромазин, метоклопрамід та інші).

Таким чином, ключовим компонентом лікування мігрені є застосування безрецептурних ліків, які вважаються терапією першою лінії для більшості людей, що страждають від мігрені.

Легкий напад.

Для менеджменту легких нападів мігрені, не повʼязаних з нудотою та блюванням, використовують ненаркотичні анальгетики (парацетамол, нестероїдні протизапальні засоби), або комбінації анальгетиків, що можуть бути ефективними та дешевшими, ніж спеціалізовані препарати для лікування мігрені. Якщо напади болю не відповідають на лікування, додають триптани. У випадку приєднання нудоти та блювання до терапії додають протиблювотні засоби.

Напади середнього і тяжкого ступенів.

Терапія мігрені середнього та тяжкого ступенів, не асоційованих з нудутою та блюванням, передбачає застосування пероральних препаратів, специфічних для лікування мігрені, що включають триптани та комбінацію суматриптан-напроксен. Для тих, хто має протипоказання або непереносимість до триптанів, може бути ефективним вживання антагоністів пептиду, повʼязаного з кальцитоніном (CGRP) або ласмідитану. Якщо напади мігрені супроводжуються нудотою та блюванням лікування включає застосування протиблювотних засобів, а також можливе використання підшкірного або назального суматриптану, парентерального дигідроерготаміну чи назального завегепанту.

Мігренозний статус.

Для вкрай тяжких нападів мігрені чи мігренозного статусу можливе застосування комбінації внутрішньовенних рідин та парентеральних ліків, таких як кеторолак та антагоністи рецепторів допаміну. Парентеральне введення інших ліків, зокрема вальпроату натрію та дигідроерготаміну, також може також бути виправданим, проте ці методи лікування не базуються на високоякісних доказах, тому повинні вирішуватись в кожному випадку окремо.

У підсумку, мігрень — це неврологічний розлад, що має складний патогенез та не до кінця зʼясовану етіологію. Це також є шостою хворобою у світі, яка призводить до інвалідності та має значний негативний економічний вплив на суспільство. Таким чином, вчасна діагностика мігрені та її комплексне лікування є вкрай важливими факторами, що можуть покращити стан як окремої людини, так і суспільства в цілому.