Хвороба Лайма
28 червня
Зібрались на прогулянку в ліс? Саме час дізнатись більше про хворобу Лайма, адже кліщі вже зачекались!
хвороба лайма кліщі бореліоз

Хвороба Лайма — це багатосистемна хвороба, зазвичай спричинена спірохетою Borrelia burgdorferi та імунною відповіддю організму на збудника. Хвороба передається людині через укуси заражених спірохетою кліщів роду Ixodes.

Ранні симптоми хвороби (виникають протягом 3 - 30 днів після укусу кліща):
1) Лихоманка, озноб, головний біль, швидка стомлюваність, болі в м’язах і суглобах, збільшення у розмірах лімфатичних вузлів поруч із ділянкою укусу;
2) Мігруюча еритема: виникає близько в 70-80% інфікувань, виникає у ділянці укусу, є тенденція до прогресуючого збільшення у діаметрі (може досягати 30 см), безболісна, немає відчуття зуду, іноді розмежовується на зовнішнє і внутрішнє коло (симптом «мішені» або «бичачого ока»).

Пізні симптоми хвороби ( від кількох днів до кількох місяців після укусу кліща):
1) Сильні головні болі та відчуття скутості у шиї;
2) Поява мігруючої еритеми на інших ділянках тіла;
3) Плегія або парез м’язів обличчя (втрата м’язового тонусу або зниження його на одній або обох сторонах обличчя);
4) Артрит із сильним болем у суглобах та набряком, особливо колін та інших великих суглобів;
5) Переривчастий біль у сухожиллях, м’язах, суглобах, кістках;
6) Відчуття посиленого або нерегулярного серцебиття (лайм-кардит);
7) Епізоди запаморочення або задишки;
8) Запалення тканин головного та спинного мозку;
9) Невралгія;
10) Стріляючі болі, відчуття оніміння або поколювання в кінцівках;
11) Менінгізм як ознака асептичного менінгіту;
12) Краніонейропатія, особливо VII черепного нерва, та параліч Белла.

У пацієнтів на пізніх стадіях захворюванням типовою фізичною знахідкою є артрит, який здебільшого вражає великі суглоби, особливо колінних. Такі суглоби теплі на дотик, набряклі від випоту та із обмеженим об’ємом руху.


Діагностика

Оцінюючи потенційного пацієнта із хворобою Лайма, медичні працівники повинні враховувати:
1) Ознаки та симптоми хвороби Лайма;
2) Ймовірність того, що пацієнт мав контакт із інфікованими кліщами (найчастіше — перебував у ендемічній зоні або просто на прогулянці у лісі);
3) Можливість того, що інші захворювання можуть викликати подібні симптоми (диференційна діагностика важлива як ніколи);
4) Результати лабораторних досліджень.

В ендемічних районах пацієнтів із підозрою на мігруючу еритему та за умови нещодавнього перебування його в ареалі кліщів рекомендовано лікувати емпірично, до отримання даних аналізів крові.

Наразі CDC рекомендує двоетапний процес тестування на хворобу Лайма. Обидва ці кроки є необхідними і їх можна виконати за допомогою одного і того ж зразка крові. Якщо на першому етапі результат негативний, подальше тестування не рекомендується. Якщо на першому етапі результат є позитивним або невизначеним (іноді його називають «двозначним»), слід перейти до другого етапу. Загальний результат є позитивним лише тоді, коли перший тест є позитивним (або двозначним), а другий — позитивним (або для деяких тестів є однозначним).

Етап 1: ІФА або імунофлуоресцентний аналіз для визначення загального титру антитіл до спірохети (IgG та IgM);
Етап 2: Вестерн-блот, але він проводиться лише в тому випадку, якщо результати тестування на етапі 1 є позитивними або однозначними. Якщо симптоми хвороби Лайма були наявні протягом 30 днів або менше, проводиться тестування на визначаються як IgG, так і IgM; якщо симптоми були присутні більше 30 днів, проводиться лише визначення IgG за допомогою вестерн-блотингу.

У липні 2019 року FDA затвердило використання паралельних або послідовних ІФА-тестів для діагностики хвороби Лайма.

Якщо пацієнт перебував у ендемічних зонах Європи, де частіше зустрічаються різні штами Borrelia, ІФА для визначення рівня пептиду С6 є більш точним, ніж вестерн-блот, які були розроблені до B burgdorferi, яка є найбільш поширеним штамом у США.

Можливо також використати з діагностичною метою:
1) Аспірацію суглобового випоту для виключення інших причин (наприклад, септичного артриту, подагри, псевдоподагри);
2) Люмбальна пункція і дослідження ліквору у хворих із ознаками менінгіту;
3) ЕКГ для діагностики кардиту.


Ведення пацієнтів із хворобою Лайма

При відповідному лікуванні більшість хворих на ранній стадії відновлюються швидко і повністю. Вибір антибіотиків, способу введення та тривалість терапії хвороби Лайма ґрунтується на підставі клінічних проявів та стадії хвороби, а також наявності будь-яких супутніх захворювань або алергії.


Антибіотикотерапія

Дорослі пацієнти з ранньою локалізованою або ранньою дисемінованою хворобою Лайма, пов’язаною з мігруючою еритемою: доксициклін (максимальна доза 100 мг, двічі на день, перорально, 10-21 день), амоксицилін (максимально 500 мг, тричі на день, перорально, 14-21 день) або цефуроксиму аксетил (максимально 500 мг, двічі на день, перорально, 14-21 день).

Діти до 8 років і вагітні або годуючі жінки з ранньою локалізованою або ранньою дисемінованою хворобою Лайма: амоксицилін (50 мг / кг на добу перорально, у 3 прийоми, до 500 мг на прийом, 14-21 день) або цефуроксиму аксетил (30 мг / кг на добу перорально, у 2 прийому, до 500 мг на прийом, 14-21 день).

При ураженні нервової системи: внутрішньовенно пеніциліни, цефтріаксон або цефотаксим; перорально доксициклін, якщо він не протипоказаний, для пацієнтів з лайм-асоційованим менінгітом, паралічем лицьового нерва або радикулітом.

facebook коментарі