Інтерферони для лікування гепатитів: панацея чи плацебо?
Якщо ви давно чекали на знак, щоб дізнатись більше про інтерферони та доцільність їх застосування у хворих із вірусними гепатитами, то ось і він!
інтерферони вірусний гепатит

Раніше інтерферони входили у стандартні схеми лікування вірусних гепатитів, зокрема — були одними із найпоширеніших засобів лікування гепатиту С. Також їх використовували для лікування гепатитів В і D.

Механізм дії інтерферонів, як вважають вчені, полягає в інгібуванні реплікації вірусу гепатиту С in vivo та в клітинних культурах, що призводить до зменшення синтезу вірусного білку і врешті-решт інгібування ампліфікації вірусної РНК. Але дані механізми остаточно не були з'ясовані, тому тривалий час інтерферони входили у схеми лікування без розкритої сутності дії.

Лікування гепатиту С інтерфероном зазвичай тривало 24–48 тижнів (6–12 місяців), тому, частково через таку тривалість прийому, вони викликали багато тривалих побічних ефектів.

Іншою причиною довготривалих побічних ефектів було те, що інтерферони часто застосовували разом з рибавірином, який додатково підвищував ризик виникнення побічних ефектів.

Такі ефекти включали:

  • набряк або інші локальні реакції в місці введення;
  • грипоподібні симптоми, такі як лихоманка, головний біль, втома та загальна слабкість;
  • озноб;
  • проблеми зі сном;
  • диспептичні явища, такі як діарея, блювання, нудота;
  • дратівливість або інші зміни настрою;
  • біль у м'язах;
  • лейкопенія;
  • втрата апетиту;
  • вербіж шкіри.
     

Але, окрім перерахованих ефектів, виникають і більш серйозні для здоров'я та життя людини. Так, наприклад, поширеним є розвиток різного роду аутоімунних уражень, які значно погіршують стан пацієнтів і ускладнюють процес їхнього ведення.

Також терапія інтерферонами може ускладнюватися депресивними розладами або іншими порушеннями психічного здоров’я, підвищенням ризику інсультів, панцитопенії, збільшення сприятливості до різноманітних інфекційних чинників, дисфункції щитовидної залози та порушення зору.

В одному з досліджень вчені також з’ясували, що відповідь на монотерапію інтерферонами є гіршою у пацієнтів із хронічним гепатитом С старше 35 років, ніж у молодших осіб, ймовірно, через більшу тривалість та тяжчу гістологічну форму ураження печінки. Тривала монотерапія ІФН, як підсумували науковці, може підходити молодим жінкам, які бажають завагітніти.

Однак новіші методи лікування, які називаються противірусними засобами прямої дії, тепер є стандартом для лікування гепатиту С. Це переважно тому, що вони виявилися ефективнішими, ніж інтерферони, та викликали менше побічних ефектів.

Так, в одному з досліджень, проведеному у 2017 році, науковці порівнювали ефективність терапії, що базується на інтерферонах, із терапією противірусними препаратами прямої дії (софосбувір, велпатасвір, ледіпасвір, даклатасвір) у хворих із хронічним гепатитом С. Вони з’ясували, що комбінація схем препаратів прямої дії, у яких були відсутні інтерферони, має кращу ефективність та переносимість порівняно з схемами на основі інтерферонів у разі лікування хронічного гепатиту С у всіх генотипах. 

Однак, у генотипах 3, 4, 5 або 6 комбінація пегільованого інтерферону альфа, рибавірину та софосбувіру може бути запасним варіантом терапії при неефективному лікуванні препаратами прямої дії першої лінії. Але також науковці зазначають, що ці дані потребують подальшого детального вивчення.

У роботі 2019 року вчені дійшли висновку, що схеми лікування хронічного гепатиту С без інтерферону не тільки скорочують тривалість лікування, але й дозволяють досягнути високих показників кліренсу вірусів і загалом добре переносяться. Доступні комбінації з обмеженим по генотипу лікуванням, але також є схеми, що охоплюють усі генотипи вірусу. Зазвичай поєднуються два препарати прямої дії різних класів. 

Для більшості пацієнтів тривалість лікування становить від 8 до 12 тижнів. Функціональні можливості печінки та нирок, а також попередній досвід лікування та потенційна взаємодія лікарських препаратів впливають на вибір препарату та тривалість лікування. Однак сучасне лікування без інтерферонів не тільки безпечніше, але й загалом значно простіше та ефективніше і пов’язане з вищою якістю життя пацієнтів. Глобальне викорінення гепатиту С може бути амбітною, але не зовсім нереальною метою, яку слід переслідувати.

Якщо говорити про гепатит D, слід звернутися до огляду бази Cochrane. Проаналізувавши шість рандомізованих клінічних досліджень, науковці прийшли до висновку, що інтерферон альфа не є засобом для лікування гепатиту D у більшості пацієнтів. Покращення, які начебто спостерігались в окремих хворих, не підтверджувались у більшості вибірок, тому потрібні інші рандомізовані дослідження з великими розмірами вибірки та меншим ризиком зміщення, перш ніж терапію інтерфероном можна буде рекомендувати або спростувати її доцільність.

Стосовно гепатиту В не все так просто. У рекомендаціях NICE, наприклад, пегінтерферон альфа-2а рекомендується як варіант для початкового лікування дорослих з хронічним гепатитом В (HBeAg-позитивний або HBeAg-негативний). Але, при цьому, не є однозначною опцією, якій слід надавати перевагу.

У рекомендаціях European Association for the Study of the Liver стверджується, що, хоча наразі пацієнти з коінфекцією HBV та HDV і мають отримувати пегільовані інтерферони, коефіцієнт успішності цих методів лікування низький та існує потреба у проведенні подальших клінічних досліджень.

Препаратами, які мають доведену ефективність і також наявні у рекомендаціях, присвячених веденню хворих із вірусними гепатитами, є ентекавір, тенофовір, телбівудин, рібавірин, ламівудин.

Джерела:

  1. Посилання 1
  2. Посилання 2
  3. Посилання 3
  4. Посилання 4
  5. Посилання 5
  6. Посилання 6
  7. Посилання 7
  8. Посилання 8
  9. Посилання 9
     

Авторка ілюстрації: Валерія Пінчук

facebook коментарі
Help us stay with you

Every penny of yours helps us to keep doing our job

Thank you for choosing to help us with a voluntary donation.

 

Feedback
+38 (063) 506 10 54
ingeniusua@gmail.com