Згідно визначенню Всесвітньої організація охорони здоров'я (ВООЗ), система охорони здоров'я — це сукупність усіх організацій, людей та дій, основним завданням яких є сприяння, відновлення чи підтримка здоров'я. Сюди входять зусилля, що впливають на детермінанти здоров'я та більш безпосередню оздоровчу діяльність. Таким чином, система охорони здоров’я — це більше, ніж піраміда закладів громадської власності. Вона ще включає всі міжгалузеві дії медичного персоналу для покращення здоров'я населення.

Україна зараз на шляху трансформації медичної системи, де функцію державного страховика виконує Національна служба здоров'я України (НСЗУ). Після заключення договору з НСЗУ медичні заклади отримують кошти за новою моделлю фінансування. Україна має пройти цей процес, який передбачає великі зміни "гібридної" системи, яку маємо на даний момент. Слід розуміти, що страхова модель медицини передбачає додаткове навантаження на медичну галузь та медичні заклади, тому її впровадження у період фінансової кризи недоцільне. Врахування особливостей різних моделей має важливе значення для впровадження системи охорони здоров’я для України, яка буде справедливою та доступною для всіх її громадян та яка враховуватиме потреби та умови праці медичних працівників на різних ланках організації медичної системи, бо на даний момент зміни були запроваджені лише на первинній ланці.

Існує чотири основні моделі систем охорони здоров’я залежно від джерела фінансування:

• модель Беверідж;
• модель Бісмарка;
• модель Національного медичного страхування;
• модель "з власної кишені".

Слід зазначити, що ці назви є більш теоретичними, бо насправді кожна країна, як правило, має систему охорони здоров'я, яка є єдиною для більшості громадян і поєднує характеристики різних моделей.

Модель Беверіджа: національна медична служба з єдиним платежем

Приклади: Велика Британія, Іспанія, Нова Зеландія, Куба

Модель Беверідж вперше була розроблена сером Вільямом Беверидж у 1948 році у Великій Британії. Вперше у світі було надано повністю безкоштовне медичне обслуговування на основі громадянства, а не сплати зборів чи страхування. Згодом ця система поширилася на країни Північної Європи, а також на Нову Зеландію та Кубу. Цікавим фактом є те, що Куба є єдиною країною, що розвивається, яка зайняла 30 місце у списку найздоровіших націй світу (за версією журналу "Блумберг"). Для порівняння: на Кубі на 1 лікаря припадає 173 пацієнта, а у Великій Британії — 1 лікар на 600 пацієнтів. Система Куби є однією з найбільшконтраверсійних та парадоксальних медичних систем у світі: з великою кількістю лікарів, які отримують низьку заробітну плату та працюють на застарілому обладнанні, кількість якого весь час скорочується, але кількість медичних кадрів залишається стабільно високою, і лікарі також змушені працювати на декількох роботах.

Для моделі Беверідж характерна централізація медичної системи шляхом створення національної служби охорони здоров’я, у випадку України — НСЗУ. Уряд виступає єдиним платником, виключаючи конкуренцію на ринку і, як правило, підтримуючи низькі ціни. Фінансування медицини за допомогою податку на прибуток дозволяє охороні здоров’я бути безкоштовною у пункті обслуговування — після консультації або операції пацієнту не доведеться сплачувати жодних додаткових коштів, оскільки він має сплачені податки. За цією системою велика частина медичних працівників складається з державних службовців. Центральним орендарем цієї моделі є здоров'я як право людини. Таким чином, універсальне охоплення гарантується урядом, і кожен, хто є громадянином, має однаковий доступ до догляду.

Але за 72 роки з часу створення Національної медичної системи (NHS) у Великій Британії багато що змінилося, а саме:

1. Найнято набагато більше персоналу.
Зараз у службі охорони здоров’я по всій Великобританії працює 1,7 мільйони людей, що робить NHS п’ятим найбільшим роботодавцем у світі. Найбільша група робочої сили — медсестри. Їхня кількість зросла в три рази, а лікарів зараз в 10 разів більше, ніж при створенні. Це частково відображає те, як швидко прогресувала медицина та як збільшувався попит.

2. Гроші, гроші, гроші.
Зрозуміло, як зросла кількість персоналу, так зростає і бюджет. Сума, витрачена на охорону здоров’я, зараз у 12 разів більша, ніж була при створенні системи, навіть після врахування інфляції.

3. Кількість ліжок було скорочено.
Найбільш очевидний приклад — кількість ліжок. Зараз у чотири рази менше ліжок, ніж було спочатку.

4. Збільшилася тривалість життя, зменшилася смертність немовлят, збільшився обсяг вакцинації.

5. Витрати займають більшу частку бюджету

Уряду протягом багатьох років доводилося вкладати все більше і більше своїх грошей у службу охорони здоров’я. Сьогодні 30% з кожних £1, витрачених на послуги, йде на охорону здоров‘я.

Вплив Brexit на NHS також став джерелом дискусій та суперечок ще з часів референдуму 2016 року, оскільки існує довгий перелік питань щодо доступності ліків для пацієнтів — Велика Британія покидає Європейське агенство з лікарських засобів (ЄАЛЗ) і формує свою власну систему для оцінки лікарських препаратів.

Якщо держава є єдиним платником цієї системи охорони здоров’я, витрати можуть бути низькими, а пільги стандартизовані по всій країні. Однак поширеною критикою цієї системи є тенденція до довгих списків очікування. Оскільки всім гарантується доступ до медичних послуг, надмірне використання системи може призвести до збільшення витрат.

Інша практична проблема — реакція уряду на кризу. У разі нестабільної надзвичайної ситуації в країні, наприклад, війни чи кризи здоров'я, фінансування медичних послуг може скорочуватися, оскільки зменшуються доходи населення, посилюючи фінансовий тягар, притаманний великому напливу пацієнтів.

Така ситуація потребує ретельного розподілу екстреного фінансування до кризи.

Модель Бісмарка: модель соціального медичного страхування

Приклади: Німеччина, Бельгія, Японія, Швейцарія

Це більш децентралізована форма охорони здоров'я. Модель Бісмарка була створена наприкінці 19 століття Отто фон Бісмарком. Роботодавці та службовці фінансують медичне страхування за цією моделлю: працевлаштовані мають доступ до "лікарняних фондів", створених обов’язковими посвідченнями про оплату праці. Крім того, приватні страхові плани охоплюють кожного працевлаштованого, незалежно від попередніх умов.

Медичні працівники, як правило, є приватними установами, хоча фонди соціального медичного страхування вважаються державними. У деяких країнах є єдиний страховик (Франція, Корея). Інші країни можуть мати декількох конкуруючих страховиків (Німеччина, Чехія) або декількох страхових страховиків, що не конкурують (Японія). Незалежно від кількості страховиків, уряд жорстко контролює ціни, тоді як страхові компанії не отримують прибутку. Ці заходи дозволяють уряду здійснювати аналогічний обсяг контролю цін на медичні послуги, що спостерігаються в моделі Беверідж.

Вимога працевлаштування на медичне страхування забезпечує пільги та спричиняє проблеми. Ці заходи гарантують, що люди, які працюють матимуть медичну допомогу, необхідну для продовження роботи та забезпечення продуктивної робочої сили. Оскільки вона спочатку не була створена для забезпечення універсального охоплення здоров'я, модель Бісмарка фокусує ресурси на тих, хто може зробити свій внесок у фінансову сферу. З урахуванням охорони здоров’я як привілею для працевлаштованих, модель стикається з низкою занепокоєнь: наприклад, як доглядати за тим, хто не може працювати, або тим, хто не може дозволити собі внесок. Більш безпосередні практичні занепокоєння включають те, як боротися зі старінням населення, з нерівномірною кількістю пенсіонерів у порівнянні з працевлаштованими громадянами та як залишатися конкурентоспроможними у залученні міжнародних компаній, які можуть надавати перевагу місцям без зобов’язань щодо оплати праці.

Національна модель медичного страхування: національне медичне страхування з одноплатником

Приклади: Канада, Тайвань, Південна Корея

Національна модель медичного страхування включає аспекти як моделей Бісмарка, так і Беверідж. Як і в моделі Беверідж, уряд виступає єдиним платником медичних процедур, і, як і в моделі Бісмарка, постачальники послуг є приватними. Універсальне страхування не приносить прибутку і не відмовляє в медичній допомозі при скаргах. Останнім часом спостерігається тенденція в країнах із системами охорони здоров’я типу Беверідж застосовувати характеристики Бісмарка або навпаки, що призводить до того, що політика охорони здоров'я в ряді країн (наприклад, Угорщина та Німеччина) має тенденцію до змішаної моделі. У деяких країнах на зразок Канади приватні страхові договори дозволені тим, хто надає перевагу їм.

Баланс між державним страхуванням та приватною практикою дозволяє лікарням зберігати незалежність, а також зменшуючи внутрішні ускладнення із страховими полісами. Фінансові бар'єри для лікування, як правило, низькі, і пацієнти, як правило, можуть обрати своїх медичних працівників.

Як і модель Беверідж, ця система надає населенню більшість медичних процедур незалежно від рівня доходу. Ця модель також може зменшити витрати, пов’язані з адміністрацією медичного страхування, оскільки уряд обробляє всі претензії та зменшує кількість дублювання послуг. Найбільший недолік цих двох систем полягає в тому, що для даних систем характерними є довгі черги очікування на лікування. Черга очікування не обмежується плановими хірургічними операціями чи невідкладними процедурами. Черги є навіть у таких сферах, як нейрохірургія. За даними дослідження Nina Viberg, більшість країн, включаючи Австралію, Канаду та Італію, вважають тривалість очікування серйозною проблемою в галузі охорони здоров'я. Час очікування в Канаді для заміни кульшового суглобу може становити від 42 до 178 днів.

Старіння населення та надмірне використання медичних ресурсів у невідкладних ситуаціях також є проблемами для довгострокової стабільності цієї моделі.

Модель з прямим платежем, яка ще має альтернативну назву "з власної кишені": охорона здоров'я, орієнтована на ринок

Приклади: сільські райони Індії, Китаю, Африки, Південної Америки

У менш розвинених районах із недостатньою кількістю ресурсів для створення масової медичної допомоги пацієнти повинні платити за процедури з власної кишені. Без достатньої кількості грошей бідні не можуть дозволити собі відповідну медичну допомогу. На жаль, така ситуація є поширеною у більшості країн, оскільки лише найбагатші країни мають надійні системи охорони здоров'я. Слід зазначити, що Україна має на даний момент з цією моделлю багато спільного.

В кожній країні виникають проблеми при спробі побудови системи надання медичної допомоги. Жодні системи охорони здоров’я не є повністю однаковими й абсолютно безпроблемними. Метод, який працює для однієї країни, швидше за все, не може бути повністю використаний в іншій через різні проблеми зі здоров’ям, різні пріоритети, менталітет. Історична модель Семашка, яка була створена в 1918 році, вже не працює у сучасному світі розвинутих та дороговартісних медичних технологій, коли насамперед слід забезпечити надання якісної медичної допомоги, яка передбачена після завершення 2 етапу медичної реформи. Для побудови надійної медичної системи необхідна співпраці експертів з різних галузей, медичних працівників, політиків та інших зацікавлених сторін, щоб спробувати вирішити багато складних аспектів у медичній галузі.